Духовні пастирі Полтавського регіону (продовження).

20 07 27 pastyriХХ століття стало періодом випробувань в історії Православної церкви.

Після Лютневої революції 1917 року серед віруючих набувають популярності гасла демократизації та національного оновлення церковного життя. Стає реальною силою рух за автокефалію. На пастирських зібраннях у березні 1917 року створюється ініціативний орган за відокремлення українських єпархій від РПЦ – “Виконавчий комітет духовенства і мирян”. У листопаді 1917 року – комітет по скликанню Всеукраїнського церковного собору, який пізніше реорганізується у тимчасову “Всеукраїнську православну церковну Раду” (ВПЦР). Саме ця Рада на своєму пленумі 5 травня 1920 року проголосила автокефалію Православної церкви в Україні. У серпні 1920 року першим митрополитом УАПЦ був обраний наш земляк архієпископ Тульський і Полтавський Парфеній Левицький. На цьому посту він пробув до жовтня 1921 року, коли на Всеукраїнському православному церковному соборі було обрано першого єпископа УАПЦ і митрополита Київського і всієї України Василя Липківського.

Парфеній ( в миру Памфіл ) Левицький народився 28 вересня 1858 року в селі Плішивці Гадяцького повіту Полтавської губернії у родині священнослужителя.

1884 року він закінчив Київську Духовну Академію, 1894 року прийняв постриг і був призначений наглядачем Звенигородського духовного училища та інспектором Віфанської семінарії.З 1897 року – ректор Московської семінарії; з 1899 – єпископ Можайський, вікарій Московський. Потім владику Парфенія за багаторазовими проханнями переводять до Кам”янця – Подільського, на Україну. Тут з 1904 по 1908 рік отець Парфеній задумує, субсидує і видає “ Євангеліє “ українською мовою – вперше за всю історію, проголошує проповіді рідною мовою. ”Бунтівника” знову висилають в Росію єпископом Тульським. Пізніше, ставши архієпископом Полтавським, він все-таки започаткував проповіді українською мовою, підтримав українську пісню, збудував на батьківщині в Плішивці храм по типу козацької церкви в Новомосковську, школу, їдальню, притулок для самотніх.

Післяреволюційні роки були важкими для владики Парфенія. У Полтаві – повальні обшуки, 14 разів за 2,5 роки змінювалася влада в місті:и українські частини, більшовики, біла армія, гетьманські війська, німці, Махно, знову більшовики. Пограбування, масові розстріли, голод. І в цей час він погоджується взяти на себе тягар пастиря УАПЦ. Московський патріарх Тихон руками свого ставленика екзарха Михайла Єрмакова заборонив у служінні всіх українських священників. Розпочався інтенсивний тиск на немолодого вже, хворого митрополита.

На початку жовтня 1921 року зібрався ще один Собор Полтавської єпархії, цього разу – без отця Парфенія. Він відійшов від справ УАПЦ – під загрозою позбавлення сану.

Для доброї, світлої душі, волелюбної особистості це була трагедія: Парфеній Левицький залишався на узбіччі шляху, який торував сам.

Помер архієпископ Полтавський у січні 1922 року. Похований у Теплій церкві Полтавського Хрестоздвиженського монастиря.