Для музею годинник має особливе значення. З одного боку – це складний для збереження предмет, що має багато функціональних особливостей і потребує окремої уваги музейників. З іншого боку, саме годинник здатен самостійно рухатись і звучати, вступаючи в діалог з відвідувачем. Історія годинникарства своїм коріння сягає сивої давнини − потреба вимірювати час виникла у людей давно: вже в найдавніших цивілізаціях використовували сонячні, водяні та пісочні годинники. Перші механічні годинники сконструйовані в Західній Європі у ХІІ – ХІІІ ст. Це були баштові годинники, які кілька століть міцно утримували монополію у вимірюванні часу. Однак, люди прагнули зробити їх складний механізм мініатюрним, кімнатним, вписати цей витвір технічного генія у пишний інтер'єр оселі, зробити його окрасою власної домівки. Звідси походить і назва цілого годинникового класу, що виникає у відповідь на це бажання – «інтер'єрні годинники», до яких традиційно відносять напільні, консольні, настінні та камінні годинники. Перші інтер'єрні годинники з'явились у будинках заможних городян у XV столітті. Передові позиції у промисловому та економічному розвитку у той час займали Франція, Англія і Німеччина. Вони й стали головними законодавцями моди у виробництві годинників.

У середині XIX ст. пошуки нових стильових рішень у європейському декоративно-вжитковому мистецтві торкнулись і годинникових корпусів. Це призвело до відтворення, часто еклектичного, елементів різних стилів – готики, бароко, рококо – в одній корпусній формі. Приклад такого стилістичного поєднання є і в музейній колекції. Це камінний механічний годинник, виготовлений у французькому місті Монбельярд у 1866-1870 рр. фірмою Vincenti & Сie. Корпус виконано у вигляді стилізованої годинникової вежі з дерева, декорованої філігранними бронзовими елементами, що поєднують готичні та барокові мотиви. Торці прикрашають барельєфи у вигляді античних людських облич. Циферблат круглий, центральна його частина змодельована у формі шестипелюсткової квітки, наявні отвори для заводу ключем. Маятник з регульованим підвісом. Римські цифри розміщені на окремих порцелянових платівках. На задній стінці механізму штамп медалі з написом: «VINСЕNТI & СІЕ / MEDAILLE D’ARGENT 1855» та серійний номер «9833». Висота футляра складає 33 см, діаметр циферблата –11 см. Фірма «Vincenti & Сie» була правонаступницею справи талановитого годинникового майстра Жана Вінсенті, корсиканця за походженням, який у 1791 р. осів у Франції в м. Монбельярд. У 1822 р. тут він заснував артіль з виробництва годинникових механізмів, де всі операції здійснювались на станках його власного винаходу. Однак, через фінансові труднощі у 1828 р. фірма збанкрутувала. Контрольний пакет акцій викупив один з працівників артілі Жан Ру, і вже у 1829 р. зміг відновити роботи підприємства під назвою «Vincenti & Сie».

У 1834 і 1855 рр. продукція фірми була відзначена срібними медалями на Паризькій всесвітній виставці, що знайшло своє відображення у клеймах, якими відтепер позначались усі годинникової механізми. Сам Жан Вінсенті помер у 1833 р., так і, не побачивши тріумфу свого дітища, однак, свою назву «Vincenti & Сie» зберігали аж до 1870-х рр. Музейний годинник походить із довоєнного зібрання музею, а до колекції він був переданий разом з іншими речами у 1906 році Катериною Скаржинською. В роки Другої світової війни його було евакуйовано до м. Уфа в Росії, а у 1948 році повернено до Полтави. Зараз годинник знаходиться в експозиції музею у розділі «Сторінки історії музею», а у січні 2016 року був включений до виставкової акції «ЕкспоМ» («Експонат місяця») у рамках масштабного проекту «Музей+», що проводиться з нагоди відзначенння 125-річчя від дня заснування Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.

Підготувала Наталія Кондратенко, завідувач сектору науково-дослідного відділу фондів #ПКМВК #музейзсередини #behindthescen

20 07 31 godynnyk