20 08 06 krat01

Полтавець Михайло Миколайович Крат, виходець з української старшини Гадяцького полку, усе життя присвятив військовій справі. У молоді роки він служив у Російській армії, геройськи воював на фронтах Першої світової війни, був особисто відомий царській родині. У 1917 році голос козацької крові покликав його до лав війська Української Народної Республіки (УНР). Під кінець Другої світової війни Михайло Крат нетривалий час служив у складі Українській Національній Армії. У 1945 році Уряд УНР в екзилі присвоїв йому звання генерал-хорунжого Армії УНР.

Михайло Крат народився 6 серпня 1892 року в Гадячі у родині військовослужбовця. Його батько, Микола Огійович Крат, дослужився до звання генерала гвардії. Син продовжив батьків шлях, одержавши військову освіту в Сумському і Петербурзькому кадетських корпусах. У Першу світову війну Михайло воював у складі 93-го піхотного Іркутського полку, зазнавши чотирьох поранень та зрісши по службі за 2 роки від підпоручика до полковника.

Статус полковника Російської армії та Георгіївського кавалера, особиста прихильність до Михайла царської родини могли привести його у дні революції до «білого війська». Але він обрав інший шлях і з грудня 1917 року полковник Крат служить Українській Народній Республіці, спочатку помічником начальника оперативного відділу штабу Київської Військової Округи, пізніше – на різних посадах у дивізіях Армії УНР: Одинадцятій Піхотній, Другій Запорозькій, Третій Залізній та Окремій Кінній. Крат брав участь в антигетьманському повстанні, численних боях проти більшовиків і російської армії генерала Денікіна. Під час Першого Зимового походу він був начальником штабу Запорозької Дивізії.

Після поразки Української революції Михайло Крат мешкав у Польщі, працював бухгалтером. Упродовж 1941–1945 рр. він був членом дирекції Союзу Українських Кооперативів у Холмі. Навесні 1945 року з наказу Президента УНР Михайло Крат вступив до штабу Української Національної Армії під командуванням генерала Павла Шандрука. Місяць перебував на фронті, командував Першою Українською дивізією.

Після капітуляції Німеччини, впродовж 1945–1948 рр. Михайло Крат разом із вояками дивізії перебував у британському полоні в Італії й Англії. Звільнившись із полону, впродовж 1948–1950 рр. він працював бухгалтером Генерального Церковного Управління у Великобританії, а в грудні 1951 року перебрався до США. Мешкав у Детройті, де до 1959 року працював на фабриці. Був одним із директорів кредитної спілки «Самопоміч», активним членом парафіяльної ради української парафії св. Покрови, брав жваву участь у громадському житті, займався літературною та видавничою діяльністю.

Михайло Крат був удостоєний численних нагород трьох держав: нагород Російської імперії – Ордена Св. Рівноапостольного Князя Володимира ІV-го ступеня з мечами і бантом (18 січня 1915 р.), Ордена Св. Великомученика і Побідоносця Георгія ІV-го ступеня (11 березня 1915 р.), Ордена Св. Станіслава ІІІ-го ступеня з мечами і бантом (5 листопада 1915 р.), Ордена Св. Анни ІІІ-го ступеня з мечами і бантом (5 травня 1916 р.), Ордена Св. Станіслава ІІ-го ступеня з мечами (9 листопада 1916 р.), Ордена Св. Анни ІІ-го ступеня з мечами (14 лютого 1917 р.); нагороди Королівства Сербія – Ордена Зірки Карагеоргія ІV-го ступеня з мечами, та нагород Української Народної Республіки – Залізного Хреста «За Зимовий похід і бої», Хреста Симона Петлюри, Воєнного хреста УНР.

Михайло Миколайович Крат помер 8 серпня 1979 року. Як писав Святіший Патріарх Мстислав, він «на протязі всього свого життя був відданим і офірним сином Української Православної Церкви», любив Україну і не любив вислову «визвольні змагання», надаючи перевагу слову «боротьба». Михайло Крат казав, що змагання притаманні спорту, а в боротьбі ллється кров і жертвується молоде життя за велику, світлу ідею – за волю України.

А ще він із гіркотою відзначав, що «зрештою навіть найближчі мені мало знають про моє минуле». І в цьому вбачається кричуща несправедливість, бо Михайло Крат заслужив на те, щоб не лише заокеанська діаспора, але передусім рідна Полтавщина творила йому вічну пам’ять.