9 серпня 1810 р. в місті Пирятин народився Аполлон Миколайович Мокрицький. Виховувався в Полтавському будинку для дітей бідних дворян. Пізніше разом з Є.Гребінкою навчався в Ніжинській гімназії вищих наук. З вересня 1831 р. відвідує Академію мистецтв у Петербурзі. Саме в цей період Мокрицький знайомиться з видатним російським живописцем О. Венеціановим, який незабаром стане його вчителем.

У листопаді 1834р.  повертається до Петербургу, щоб продовжити навчання і остаточно присвятити себе живопису. Значну роль у подальшій долі художника відіграло його близьке знайомство з конференц-секретарем Академії мистецтв В. Григоровичем, який був земляком А. Мокрицького.

У 1835-1839 рр. Аполлон Мокрицький навчався в Петербурзькій академії мистецтв у відомих російських художників О.Венеціанова та К.Брюллова.

Був нагороджений великою срібною медаллю (1838 р.) та малою золотою медаллю (1839 р.) за успіхи у навчанні. А. Мокрицький закінчив Академію зі званням «вільного художника». Щоб заробити на життя, йому доводилося писати багато портретів на замовлення й давати приватні уроки. Крім того, він мав підтримку Академії та грошову допомогу від Товариства заохочення художників.

З 1836 р. Аполлон Миколайович був знайомий з Т.Шевченком, представив його своєму вчителю К.Брюллову, разом з яким, а також з В.Жуковським, В.Григоровичем узяв активну участь у викупі Т.Шевченка з кріпацтва.

Наприкінці 1839 р.  художник повернувся до Пирятина, звідки 2 серпня 1841 р. на власні кошти, виручені за написані портрети та одержані від лотереї, в якій було розіграно його конкурсну картину, вирушив до Італії. Тут він вивчав пам'ятки мистецтва, багато писав з натури, працював портретистом та пейзажистом. Творча праця була дуже успішною, і Академія мистецтв призначила Аполлону Миколайовичу грошову допомогу на утримання за кордоном терміном на два роки. В Росію художник повернувся у 1849 р., а у вересні того ж року був удостоєний звання академіка.

В 1851-1870 рр. обирався професором, викладав живопис в етюдному класі та малювання в натурному, а з 1861 р. навчав малюванню в класі «античних фігур» Московського училища живопису, скульптури та архітектури. Крім служби в училищі, вів курс малювання в Костянтинівському інституті та в 2-й московській гімназії, викладав у Строганівському училищі.

У 1858 р. Т.Шевченко разом із М.Щепкіним відвідав Аполлона Миколайовича в Москві, про що 18 березня написав у щоденнику: «… заехали мы в школу живописи, к моему старому приятелю А.Н.Мокрицкому. Старый приятель не узнал меня. Немудренно, мы с ним с 1842 года не видались.».

Найкращою в творчому доробку художника є галерея портретів сучасних А.М.Мокрицькому письменників:  Гоголя, Гребінки, Кольцова, Кукольника, скульпторів -Ставассера, Рязанова, а також портрети Федорова, Прокоповичевої, Андрєєвої, Тарновської, Свєчина. Творам А. Мокрицького властиві реалізм та чітка композиційна побудова.

Серед численних портретів роботи А. Мокрицького – переважна більшість погрудні. Є й на повний зріст.

Проживши недовге, але насичене й плідне в творчому плані життя, 26 лютого 1870 р. у віці 59 років художник помер у Москві.

У 1975 р. там же був виданий «Щоденник художника А.М.Мокрицького».

На Полтавщині є добра традиція вшановувати своїх видатних земляків. Так, у Пирятині, на будинку культури 2009 р. встановлено дошку з чорного полірованого граніту (0,6х0,9) з портретними зображеннями А.М.Мокрицького та В.І.Григоровича (1786-1865, народився в Пирятині, конференц-секретар Петербурзької академії мистецтв, академік. Засновник першого в Російській імперії мистецтвознавчого журналу, один із діяльних організаторів звільнення Т.Г.Шевченка з кріпацтва).

У цьому ж році в місті на будинку пошти було урочисто відкрито пам’ятну дошку на честь братів Мокрицьких: Миколи, Аполлона, Івана, Петра Мокрицького – Таволги. Дошка подвійна, з чорного граніту, на сірій гранітній основі (0,85х1,1 м) з пам’ятними написами.

Підготували: Г.М.Барська – завідувач науково-дослідного експозиційного відділу історії пізнього середньовіччя та нової історії,
О.А.Скирда – старший науковий співробітник науково-дослідного відділу пам’яткознавства.