Видатний український хірург, доктор медичних наук, професор Юрій Юрійович (Георгій Георгійович) Вороний народився 21 серпня 1895 р. в с. Журавці Пирятинського повіту Полтавської губернії (зараз – Варвинського району Чернігівської області) Закінчив Прилуцьку гімназію. На могилі рано померлого через тяжку хворобу батька поклявся стати лікарем, тому у 1913 р. вступив на медичний факультет Університету Святого Володимира у м. Києві. У роки Першої світової війни працював у перев’язувальному загоні Південно-Західного обласного земського комітету допомоги хворим і пораненим на війні.

Маючи практичний медичний досвід, добровільно приєднався до армії УНР. Отримав поранення в бою під Крутами. У госпіталі познайомився з сестрою-жалібницею Вірою Йосипівною Нечаївською (1895-1972), членом Української Центральної Ради від жіноцтва, яка стала йому вірною дружиною.

У 1921 р. закінчив Київську державну медичну академію (згодом – Київський медичний інститут), де став аспірантом кафедри хірургії, а по закінченні аспірантури – професором-стипендіатом. У 1926 р. перевівся на посаду асистента кафедри хірургії Харківського медичного інституту. Тут 28 травня 1930 р. на ІІІ Всесоюзному з’їзді фізіологів Юрій Вороний продемонстрував собаку із пересадженою ниркою, за що був премійований відрядженням до Ленінграда для удосконалення і поглиблення знань.

Але влітку 1931 р. молодому вченому пригадали перебування у лавах армії УНР. Юрія Вороного відлучають від провідних наукових закладів, переводять на посаду головного лікаря, завідувача хірургічним відділенням 1-ї Радянської лікарні м. Херсона (зараз – Херсонська обласна клінічна лікарня). Саме працюючи у цій лікарні, 3 квітня 1933 р., намагаючись врятувати життя молодої жінки, хірург-новатор провів першу у світі операцію з пересадки органу людині.

Піклуючись про підготовку молодих спеціалістів, він стає організатором, очільником і професором хірургії Херсонського виробничого медичного інституту, потім – старшим науковим співробітником Всеукраїнського інституту невідкладної хірургії та переливання крові. У грудні 1935 р. Ю.Ю. Вороному атестаційна комісія Київського медичного інституту своєю постановою присудила науковий ступінь кандидата медичних наук – навіть без захисту дисертації, а в листопаді 1936 р. херсонського експериментатора обрали за конкурсом, на правах професора, завідувачем кафедри хірургії Харківського стоматологічного інституту і перевели до Харкова.

У 1936-1941 рр. Юрій Вороний завідував кафедрою хірургії Харківського стоматологічного інституту, обирався членом правління товариства хірургів м. Харкова, а в 1938-1939 рр. – секретарем Всесоюзного з'їзду хірургів.

У період радянсько-німецької війни лікарю судилося залишитися на окупованій нацистами території, де він спочатку доліковував поранених червоноармійців у 12-й лікарні на Холодній горі, згодом переїхав з родиною до с. Нова Водолага, де працював звичайним сільським лікарем. У 1941 р., вже перебуваючи в окупації, він зробив ще одну унікальну операцію – пришив дівчині відірвану вибухом снаряда праву руку.

У нововодолазькій лікарні під виглядом тифозних хворих врятував 70 поранених бійців і офіцерів 13-ї гвардійської кавалерійської дивізії, що 5 січня 1943 р. під Кантемирівкою (Воронезька область) здійснила рейд у глибокому тилу противника.

Проте під час наступу радянській військ у лютому 1943 р. відступаючі нацисти насильно вивезли професора у пересувному німецькому лазареті як санітара. Так Вороний опинився на Житомирщині, де на початку січня 1944 р. приєднався до радянського військового госпіталю. У вересні 1944 р. Юрія Юрійовича призначили головним хірургом відділу госпіталів Житомирської області. Інспектуючи та консультуючи евакогоспіталі, безпосередньо біля операційного столу, він передавав досвід та знання колегам. Саме в той час піонер світової трансплантології запровадив у лікувальну практику оригінальний метод боротьби із травматичним шоком, що дозволило значно знизити інвалідність та смертність серед поранених солдат. За підсумками Другої світової війни медика нагородили медаллю “За доблесну працю в роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 рр.” та медаллю “За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.”

Через заборону повертатися до Харкова, протягом 1944–1950 рр. професор працював лікарем-урологом міської та обласної лікарень Житомира. У 1950 р., після відміни заборон, переїхав до Києва, де був призначений завідувачем відділення експериментальної хірургії Інституту експериментальної біології й патології імені О. О. Богомольця. У 1952 р. захистив дисертацію та здобув науковий ступінь доктора медичних наук. Відтоді й до самої смерті у 1961 р. знаний професор очолював Київський науково-дослідний інститут переливання крові та невідкладної хірургії.

Похований на Байковому цвинтарі у Києві.