Зниклі назавжди: пам’ятаймо!

 

Сьогодні, 1 вересня, Міжнародний день пам’яті видів, винищених людиною. Саме в цей день у 1914 році у зоопарку міста Цинцинаті, США, помер останній мандрівний голуб.

За останні 400 років в результаті загарбницьких дій людини по відношенню до природи, на Землі повністю винищено самих лише ссавців 63 види. На сьогодні тільки в Україні понад 500 видів тварин і понад 800 видів рослин знаходяться під загрозою вимирання.

Є різне людське ставлення до цих фактів. Дехто вважає, що людина – головний вид на Землі і заради її комфортного життя можна робити з природою все що завгодно – природа підкориться. А особливо обурюють ті, хто стверджують, що вимирання видів – це природні процеси, діяльність людини на них не впливає. І наводять приклади з динозаврами, які вимерли без будь-якого втручання людини. Так, в зникненні динозаврів нашої вини немає – нас тоді самих ще на світі не було.

Але тепер все зовсім інакше. Це саме люди розорали степи, вирубали ліси, осушили болота, забруднили річки, знищивши тим самим природні екосистеми. Тварини залишилися без житла. І без їжі, тому що разом із природними ареалами зникає і кормова база багатьох видів – рослини, комахи, дрібні гризуни, земноводні, плазуни. Самі перемерли, до чого ж тут люди, ми ж їх не вбивали. Такі дії називаються опосередкованим впливом на чисельність біорізноманіття.

Але були види, що зникли саме в результаті прямого впливу людей. Історія мандрівного голуба, наймасовішого виду, винищеного людиною, дуже яскраво показує нам колосальні масштаби людської бездумної жорстокості. Мандрівний голуб був поширений по всій території Північної Америки. Загальна чисельність цього птаха оцінювалася в 3-5 млрд. особин. Це, очевидно, і створило у людей ілюзію, що голубів безкінечна кількість і турбуватися про їх збереження просто смішно. Ще з XVII століття американці розпочали масове полювання на мандрівного голуба з метою отримання м’яса. Це були справжні бійні. Птахів відстрілювали, ловили сітками, рубали дерева з гніздами. Останнє масове гніздування голуба спостерігалось у 1883 р., останній голуб у природі був знищений у 1899 р., і останній мандрівний голуб на Землі помер у зоопарку в 1914 р.

На території сучасної Полтавської області до XVII століття н.е. жили величні тури, пращури деяких сучасних порід великої рогатої худоби. Тури були сучасниками мамонтів, тож період існування цього виду – близько 300 тисяч років. Із збільшенням кількості людей та їх можливостей у знищенні тварин на биків розпочали полювання заради їх шкур та м’яса. Останнє стадо турів спостерігалося у Мазовецьких лісах на території Польщі. Остання особина, хоч не була вбита на полюванні, але загинула, не залишивши потомства, у 1627 році.

Безпосереднє відношення до Полтавщини має зникнення тарпана, дикого коня. Тарпан мовою тюркських народів означає «нестися вскач, летіти вперед». Існувало два підвиди тарпанів – лісовий та степовий. Тварини мали довгий густий ворс, який дозволяв їм добре переживати холодні зими; міцні ратиці, що не потребувати підків, швидкі ноги. Люди вбивали тарпанів з різних причин. Крім звичайного «заради м’яса і шкур», є ще версія, що жеребці тарпани часто зманювали за собою в степ домашніх кобил. І платили за це життям…

Було кілька спроб зберегти тарпанів через приручення та одомашнення. Але ці спроби були марними. Занадто дорога була диким коням їх вільна воля. У стайнях тарпани жили 1-2 роки і гинули, незважаючи на дбайливий догляд. Останній степовий тарпан чотири роки жив у неволі на території Дібрівського кінного заводу в Миргородському районі і помер у 1918 р. Деякий час надія ще була. Адже раніше вдавалося отримати від тарпанів потомство. Лошата були, як правило, від диких жеребців і домашніх кобил. Науковці в Белавежській пущі почали проводити досліди по відновленню тарпана. Шляхом штучного відбору виділяли коней, які все більше були схожі на своїх диких предків. Але у знову виведених тарпанів вже не було таких живих «вогняних» очей, того нестримного духу, властивого тільки диким коням.

Ми втратили їх назавжди. І тарпана, і тура, і багато інших видів тварин, кожен з яких був по своєму унікальний. Залишилися тільки спогади, малюнки, фотографії… кістки і макети в музеях. У державному музеї природи Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна зберігається опудало мандрівного голуба. У Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського – окремі кістки бика-тура. А від тарпана – жодного сліду, крім фотографій та малюнків.

Люди, давайте нарешті усвідомимо, що ми діти природи, а не господарі. Ми – вид, що занадто розповсюдився і знищує інші види. У природи може знайтись управа і на таких, хоч поки що вона нас і терпить.

Малюнки тарпана: http://kohuku.ru/other/stati-ot-posetiteley/4523-tarpan.html

https://beremytske.com.ua/obitateli/fauna/tarpan/

Голуб: https://pikabu.ru/story/stranstvuyushchiy_golub_kak_unichtozhili_samuyu_mnogochislennuyu_ptitsu_na_planete_6403224

20 09 01 znykli tvaryny01   20 09 01 znykli tvaryny04

20 09 01 znykli tvaryny01

20 09 01 znykli tvaryny01

20 09 01 znykli tvaryny01

20 09 01 znykli tvaryny01