2 вересня 2020 р. виповнюється 175 років від дня народження І. Я. Рудченка – псевдонім Іван Білик (1845-1905 рр.), українського письменника, перекладача, етнографа, старшого брата Панаса Мирного.

 

Народився І. Рудченко у Миргороді в сім’ї бухгалтера повітового казначейства. Навчався спочатку у приходській школі, потім у повітовому трикласному училищі, яке за словами Панаса Мирного, закінчив у 1857 р. з добрими помітками.

Матеріальні нестатки не давали можливості вступити до гімназії, і батько вирішив привчати Івана до служби в казначействі. Однак вона не задовольняла юнака: він поривався до освіти. Згодом батька переводять до Гадяча. Тут Іван Якович знайомиться з членами сім’ї Драгоманових, спілкування з якими позитивно вплинуло на життєвий вибір майбутнього письменника. Він захопився українським фольклором, читанням книжок. Розмови про долю українського народу зміцнювали потяг до вивчення його історії та самобутності. Рудченко почав записувати пісні, прислів’я і приказки, цікавитись народними звичаями, а одночасно й писати власні твори.

Перша публікація І. Рудченка – запис народних пісень у газеті «Полтавские губернские ведомости» (1860). Наступного року він друкується в журналі «Основа» під псевдонімом Іван Кивайголова. У 1862 р. Іван Якович опублікував народні перекази, записані в Миргороді: «Про зозуль, посмітюх і гадюк».

З 1863 р. Іван Рудченко працює у Полтаві чиновником Казенної палати. Знайомиться з «освіченим провідцем українолюбства» Д. П. Пильчиковим і ще глибше усвідомлює потребу служити своєму народу. Протягом 1865-1867 рр. був слухачем історико-філологічного факультету Київського університету. Тут разом із однодумцями займався громадською роботою, співпрацював з редакцією газети «Киевлянин».

Наступні роки І. Я. Рудченко перебував на різних урядових посадах у Житомирі, Вітебську, Херсоні, Петербурзі, де і скінчив свій життєвий шлях. Примітно, що наш земляк став видатним фахівцем податкової справи і мав друковані праці з цієї галузі.

Значним внеском Івана Білика у фольклористику є видання збірника «Народные южнорусские сказки» у 2-х випусках(1869-1870 рр.), збірки «Чумацкие народные песни» (1874), оприлюднення етнографічних розвідок «О чумаках и чумачестве», «Чумаки в народных песнях», «Этнографические работы в Западном крае в 1866 году». Цими працями дослідник поклав початок публікаціям українського фольклору за жанровим і тематичним принципом.

Панас Мирний разом з Іваном Біликом збирали фольклорний матеріал і писали один з найвизначніших романів нашої класичної літератури «Хіба ревуть воли, як ясла повні». Між братами зав’язалася міцна творча співдружність. Після того, як 1870 р. роман вийшов у Женеві, брати сфотографувалися на згадку про «братську спілку». Панас Мирний цінував «чулу до правди душу» брата, «сповнене народолюбством серце».

Велика заслуга Івана Білика як літературного критика. Його естетичні погляди розвивалися під впливом творчості Т. Г. Шевченка. В статті «Тривога над свіжою могилою Т. Г. Шевченка» (1886) він називав Кобзаря одним з найбільших народних поетів. А в збірнику «Чумацкие народные песни» вмістив чотири пісні з Шевченкового рукописного збірника пісень, почутих у Сквирському повіті.

Іван Рудченко (Білик) – автор перекладів українською мовою творів М. Чернишевського, І. Тургенєва, А. Міцкевича, Г. Гейне, Дж. Байрона та ін. Писав він і ліричні вірші, щоправда, переважно для себе та близьких людей.

20 09 02 rudchenko01

20 09 02 rudchenko01