До 150 років від дня народження Володимира Сікевича

Володимир Васильович Сікевич (1870–1952): генерал і дипломат Української Народної Республіки

5 вересня 2020 року виповнюється 150 років від дня народження визначного військовика й талановитого дипломата Української Народної Республіки, генерал-хорунжого Володимира Васильовича Сікевича.

Володимир Васильович Сікевич народився 5 вересня 1870 року у місті Тараща Київської губернії (нині Білоцерківського району Київської області), у родині предводителя місцевого дворянства Василя Мелентійовича Сікевича. Заможна родина Сікевичів володіла маєтком у Таращі, будинками в Києві, нерухомістю у Москві і Санкт-Петербурзі.

Мати В. Сікевича, – Наталя Данилівна, – донька відомого письменника-богослова Данила Максимовича Смолодовича, прищепила своїм чотирьом дітям любов до освіти. За молодості, завдячуючи схильності до навчання та підтримці родини, майбутній генерал закінчив 3-ю Київську класичну гімназію (1888), Київський кадетський корпус та Київське піхотне юнкерське училище (1890).

Вступивши до лав війська у 18-річному віці, В. Сікевич віддав армійській службі 29 років. Був активним учасником Російсько-Японської (1904–1905) та Першої світової (1914–1918) воєн, мужньо воював на фронтах, мав нагороди і поранення, вислуживши на середину 1917 року чин полковника царської армії.

Як і більшість генералів тодішньої армії він не визнав більшовиків і в листопаді 1917 року перейшов на службу Української Народної Республіки. На початку 1918 року, як старшина Гайдамацького коша Слобідської України, створеного Симоном Петлюрою, В. Сікевич брав участь у боях з більшовицькими військами під командуванням М. Муравйова за Київ. У березні 1918-го був призначений командиром 3-го Гайдамацького полку, що входив до складу Запорізької дивізії, визволяв від більшовиків Лубни, Конотоп, Полтаву, Харків. У квітні він очолив Донецьку групу у складі трьох піхотних, гарматного та інженерного полків, яка звільнивши від більшовиків Донбас, вийшла 26 квітня на кордон із Росією та підняла над ним прапор УНР.

У добу Гетьманату Павла Скоропадського війська під командуванням В. Сікевича охороняли східний кордон України. На початку 1919 року В. Сікевич виїхав до Австрії, де в статусі військового аташе УНР очолював репатріаційну комісію та водночас формував із колишніх військовополонених підрозділи для Армії УНР. З 9 грудня 1920 він виконував обов’язки посла УНР в Угорщині. У 1922 році Уряд УНР в екзилі присвоїв Сікевичу звання генерал-хорунжого. Завдяки своїм особистісним якостям він налагодив дружні стосунки з президентом Угорщини, яка стала першою державою, що офіційно визнала УНР.

Голова Надзвичайної дипломатичної місії УНР в Угорщині В. Сікевич відіграв ключову роль у підготовці переїзду з Варшави до Будапешта С. Петлюри, коли той змушений був залишити Польщу. З 2 січня 1924 року С. Петлюра перебував в Угорщині, уряд якої, завдячуючи зусиллям Сікевича, доброзичливо поставився до його приїзду. Але 2 травня В. Сікевич отримав повідомлення про припинення угорським урядом діяльності дипмісії УНР в Угорщині і згодом сам змушений був залишити цю країну.

Після вимог більшовиків до уряду Угорщини видати В. Сікевича радянській Росії, генерал із родиною залишає Європу і переїздить до Канади. Спочатку він оселився у Вінніпегу, де організував Товариство вояків Армії УНР, згодом – у Торонто, де також стояв біля керма управ ветеранських організацій колишніх вояків УНР, був лідером антибільшовицького руху українських емігрантів на прізвисько «Український Лев». До самої смерті генерал В. Сікевич не полишав громадської діяльності. Представляючи українських вояків, він зустрічався з королевою Великобританії Єлизаветою та Георгом VI, брав участь у роботі Ради Української бібліотеки імені Симона Петлюри, організовував футбольні турніри.

Володимир Сікевич удостоєний державних нагород Російської імперії – Ордена Св. Станіслава ІІІ-го ступеня (березень 1907 р.), Ордена Св. Станіслава ІІ-го ступеня (грудень 1914 р.), Ордена Св. Анни ІV-го ступеня (вересень 1916 р.), Ордена Св. Анни ІІ-го ступеня (червень 1917 р.) і нагород Української Народної Республіки – Хреста Симона Петлюри, Воєнного хреста УНР, Галицького Хреста.

Визначний діяч УНР Володимир Васильович Сікевич помер 27 липня 1952 року. Похований на цвинтарі Prospect у Торонто.

Матеріал підготував Кушнір Л.Л.

20 09 05 sinkevych