Спис ярі – гість з острова Танегасіма

Колекція східних старожитностей посідає важливе місце у зібранні Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Особливої уваги безумовно заслуговує збірка східної зброї, зразки якої потрапили до музею у різний час.

Вишуканістю форми захоплює накінечник списа, що за роки свого існування не втратив ані краси, ані смертоносної гостроти. Експонат потрапив до музею ще до руйнівної пожежі 1943 року, яка завдала страшного удару музейному зібранню.

Візуальний огляд та розшифрування ієрогліфічного напису дають змогу класифікувати його як японський спис типу «ярі».

Термін «ярі» з'являється у період Камакура (1185-1333) і є загальною назвою для японських списів. Найпоширеніший накінечник простого ярі є зменшеною копією обоюдогострого меча цугурі. Обидва леза заточували надзвичайно ретельно й захищали піхвами, адже випадковий дотик міг призвести до поранення. Саме таку класичну форму має і музейний спис.

Рублячі властивості цієї зброї знайшли втілення у значній кількості кругових рухів, властивих абсолютно всім школам ярі-дзюцу. За необхідності якісним накінечником можна було навіть відтяти голову супротивника. Техніка бою не обмежувалась уколами й рубкою. Задній зріз древка недаремно оковували міцним металевим окуттям з важкою шишкою або шипом. Вмілий воїн міг непередбачувано пустити у хід усі частини зброї, наносячи раптовий тичок нападнику з тила і ламаючи шию нападнику збоку. Іноді до древка списа кріпили банти або кисті, призначенням яких було всотувати кров, що стікала з накінечника. Крім того, вони дезорієнтували супротивника в бою і слугували знаком приналежності до певного клану на марші.

Хвостовик музейного списа прикрашений гравійованим написом, розташованим під отвором «мекугі-ана», який можна прочитати як «Цунайосі Камі Танегасіма в Осумі».

Танегасіма – острів на півдні Японського архіпелагу, розташований південніше острова Кюсю, на межі Тихого океану й Східно-Китайського моря, адміністративно належить до японської префектури Кагосіма. У давні часи Танегасіма був окремою провінцією Ямато, але у VIII столітті об'єднався з провінцією Осумі. Протягом ХІІ-ХІХ століть островом керували представники роду Танегасіма, вассали сусіднього роду Сімадзу, володарів Кагосіми. У 1543 році на Танегасімі висадились перші європейці – португальці, які познайомили місцевих жителів з вогнепальною зброєю, через що її у Японії часто називали за назвою острова – «танегасіма». Також острів здавна славиться як осередок виготовлення побутових ріжучих предметів – ножів та ножиць – надзвичайно високої якості. І хоча тут не працювали відомі зброярські школи, можемо припустити, що у буремні роки на острові виготовляли й зброю.

  Підготувала Наталія Кондратенко,завідувач сектору науково-дослідного відділу фондів

  #ПКМВК #музейзсередини #behindthescenes

20 09 07 spys

 

 

 

 

фСпис ярі – гість з острова Танегасіма

Колекція східних старожитностей посідає важливе місце у зібранні Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Особливої уваги безумовно заслуговує збірка східної зброї, зразки якої потрапили до музею у різний час.

Вишуканістю форми захоплює накінечник списа, що за роки свого існування не втратив ані краси, ані смертоносної гостроти. Експонат потрапив до музею ще до руйнівної пожежі 1943 року, яка завдала страшного удару музейному зібранню.

Візуальний огляд та розшифрування ієрогліфічного напису дають змогу класифікувати його як японський спис типу «ярі».

Термін «ярі» з'являється у період Камакура (1185-1333) і є загальною назвою для японських списів. Найпоширеніший накінечник простого ярі є зменшеною копією обоюдогострого меча цугурі. Обидва леза заточували надзвичайно ретельно й захищали піхвами, адже випадковий дотик міг призвести до поранення. Саме таку класичну форму має і музейний спис.

Рублячі властивості цієї зброї знайшли втілення у значній кількості кругових рухів, властивих абсолютно всім школам ярі-дзюцу. За необхідності якісним накінечником можна було навіть відтяти голову супротивника. Техніка бою не обмежувалась уколами й рубкою. Задній зріз древка недаремно оковували міцним металевим окуттям з важкою шишкою або шипом. Вмілий воїн міг непередбачувано пустити у хід усі частини зброї, наносячи раптовий тичок нападнику з тила і ламаючи шию нападнику збоку. Іноді до древка списа кріпили банти або кисті, призначенням яких було всотувати кров, що стікала з накінечника. Крім того, вони дезорієнтували супротивника в бою і слугували знаком приналежності до певного клану на марші.

Хвостовик музейного списа прикрашений гравійованим написом, розташованим під отвором «мекугі-ана», який можна прочитати як «Цунайосі Камі Танегасіма в Осумі».

Танегасіма – острів на півдні Японського архіпелагу, розташований південніше острова Кюсю, на межі Тихого океану й Східно-Китайського моря, адміністративно належить до японської префектури Кагосіма. У давні часи Танегасіма був окремою провінцією Ямато, але у VIII столітті об'єднався з провінцією Осумі. Протягом ХІІ-ХІХ століть островом керували представники роду Танегасіма, вассали сусіднього роду Сімадзу, володарів Кагосіми. У 1543 році на Танегасімі висадились перші європейці – португальці, які познайомили місцевих жителів з вогнепальною зброєю, через що її у Японії часто називали за назвою острова – «танегасіма». Також острів здавна славиться як осередок виготовлення побутових ріжучих предметів – ножів та ножиць – надзвичайно високої якості. І хоча тут не працювали відомі зброярські школи, можемо припустити, що у буремні роки на острові виготовляли й зброю.

Підготувала Наталія Кондратенко,

завідувач сектору науково-дослідного відділу фондів

#ПКМВК #музейзсередини #behindthescenes