За давньою українською традицією кінець літа і початок осені, коли основні польові роботи вже завершувалися, був часом сватання і весілля. Чимало обрядів і атрибутів пов’язані були з цими знаменними подіями у житті молодих людей. Чи не найпоширенішими символами поєднання доль закоханих здавна виступали весільні рушники. Полтавщина, як самобутній етнографічний регіон, сформувала свої локальні особливості шлюбного обряду, і ролі у ньому вишитого полотна.

Збірка тканин ПКМ ВК має власну колекцію давніх рушників, чимало з яких могли бути свого часу складовими весільної церемонії. Рушник з вишитим тамбуром «деревом життя», особливо той, де два стовбури сплітаються у спільну крону, символізує злиття двох родів. Обряд, коли представників двох родин символічно поєднували рушниками, відображено у весільних піснях Полтавщини:

А в коморі сволок,
Там рушників сорок,
І підіте, винесіте,
Бояр прикрасіте.

Саме на рушник ставали молоді під час вінчання, на рушнику весільні батьки тримали хліб, з яким зустрічали і проводжали наречених.

Особливо цікавим є ритуальне використання під час шлюбного обряду тканих («кролевецьких») рушників, які за походженням є більш давніми за вишиті. Саме їх, з характерним орнаментом у вигляді стилізованих двоголових орлів, використовували у якості поясу нареченої. Тому на Полтавщині такі рушники називають іще «підперезниками».

Весільний рушник і у наші дні відіграє суттєву роль у сучасній весільній обрядовості, як елемент традиції, як засіб поєднання поколінь.