День партизанської слави

Цей день відзначається з 2001 р. як данина всенародної поваги до тих, хто в суворий воєнний час боровся з нацистами в глибокому тилу ворога, не шкодуючи крові і самого життя, сприяючи просуванню частин і з’єднань радянської армії на захід.

Уже в перші тижні війни, коли стало зрозуміло, що певна частина території СРСР буде окупована ворогом, виникло питання про організацію партизанського руху. У постанові ЦК ВКП(б) “Про організацію боротьби в тилу німецьких військ” від 18.07.1941 р. записано: “Задача заключається в тому, щоб створити нестерпні умови для німецьких інтервентів, дезорганізувати їх зв’язок, транспорт і самі військові частини, зривати всі їх заходи, знищувати загарбників та їх посібників, всемірно допомагати створенню кінних і піших партизанських загонів, диверсійних і винищувальних груп, розгорнути мережу наших більшовицьких підпільних організацій на захопленій території для керівництва всіма діями проти фашистських окупантів ”.

У Полтавській області була створена мережа з 151 партизанського загону. Для керівництва підпільною і партизанською боротьбою на окупованій території було залишено 3 730 комуністів. 40% тих, хто мав діяти в тилу ворога, пройшли короткотермінові курси. Завчасно були підібрані явочні та конспіративні квартири, встановлені паролі, підготовлені ями-закладки з папером, друкарськими машинками, склографами, портативними друкарнями, політичною літературою, необхідними речами: зброєю, медикаментами, продуктами харчування, теплим одягом. Не дивлячись на таку масовість, розгорнули діяльність всього декілька мало чисельних загонів, найбільшим серед яких був Миргородський партизанський загін ”Перемога”. Він виник на базі винищувального батальйону, мав налагоджені бази зі зброєю, продуктами, одягом. Командиром загону став секретар підпільного райкому Іващенко Г.О., комісаром – Вовк П.С., начальником розвідки – Андреєв П.О., складався з 110-120 чоловік. Загін мав свою друкарню, радіоприймач та значний запас паперу для листівок.

Фактично вся створена мережа була розгромлена у період осені 1941 р. – зими 1942 р. Так як система формування підпілля була універсальна (залишали для роботи в тилу комуністів, активістів, комсомольців, людей, що працювали на керівних посадах, мали авторитет, співробітників міліції або органів НКВС), то при налагодженій роботі німецької розвідки і наявності десь хоч одного зрадника або виявленого підпільника це давало можливість гітлерівцям досить оперативно виявити утворену мережу підпілля вже в перші тижні та місяці захоплення території і стратити основну масу людей, залишених для підпільної та партизанської боротьби. Так, у цей період гітлерівці розкрили і розстріляли керівників – майже всіх членів підпільного обкому. Загинули секретарів обкому С.Ф. Кондратенка і Г.Ф. Яценка.

На дії партизан окупанти відвідали каральними акціями. Так, після збройної сутички на околиці с Великої Обухівки нацисти провели показову каральну акцію проти селян, що підтримували партизан. У результаті акції села Велика Обухівка, Сакалівка, Панасівка. були знищені майже повністю. У Великій Обухівці знищили 269 жителів, серед них 108 дітей, спалили 215 хат, електростанцію, вивезли худобу, хліб, майно. Двічі за непокору було спалено с. Баранівку.

Згодом відмічена діяльність деяких загонів і груп. У січні 1943 р. на території Сумської області було сформовано кінне партизанське з’єднання під командуванням М. І. Наумова. У кінці лютого, здійснюючи степовий рейд, це з’єднання пройшло через територію 12 районів Полтавщини, ведучи бої з зустрічними гарнізонами. Були проведені бойові операції в районі м. Зінькова та біля с. Турбаї Хорольського р-ну, а також у межиріччі Ворскли й Псла. До з’єднання приєдналася партизанська група Андрія Ляха з с. Білоцерківки Великобагачанського р-ну, на станції Сагайдак – загін з оточенців під командуванням М.П. Пропірного, дрібні групи патріотів. Взагалі з’єднання поповнили 735 полтавців і воно фактично стало Сумсько-Полтавським.

На початку квітня 1943 р. декілька груп лохвицьких партизан об’єдналися у загін "Сокіл" під командуванням Є.Х. Соколовського. Всього напередодні визволення на Полтавщині діяли партизанське з’єднання, 22 партизанські загони, 11 партизанських груп, кілька десятків підпільних патріотичних організацій, 10 підпільних райкомів і підпільний партійний центр. Вони об’єднували понад 10 тисяч патріотів.

На Полтавській землі поховано 6040 партизан і підпільників.

Крім того за межами України партизанили понад 2 тисяч наших земляків. Полтавці були активними учасниками антинацистського Руху Опору в країнах окупованої Європи. У партизанських і підпільних формуваннях Франції, Бельгії, Греції, Югославії, Норвегії, Польщі, Чехословаччини, Італії, у концтаборах, таборах військовополонених і „східних робітників” у Німеччині діяло понад 1850 чоловік.

Ще у період формування партизанської мережі до Полтавського обкому комсомолу звернулася Леніза Олексіївна Бугорська з проханням залучити її до боротьби з ворогом. Вона народилася у с. Чорнухах 7.11.1925 р. і за віком не підходила для діючої армії. Її призначили зв’язковою ЦК КП(б)У по Полтавській обл. і одночасно зв’язковою Полтавського підпільного обкому. Багато разів переходила лінію фронту, десантувалася з парашутом у район Лохвиця-Чорнухи для зустрічі з місцевим підпіллям. За кодовим ім’ям “партизанка Галя” або “Таня” її знали у багатьох загонах України. За зразкове виконання спецзавдань і виявлені при цьому мужність і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР від 18.05.1942 р. була нагороджена орденом Червоної Зірки, а 1.07.1943 р. – медаллю “Партизан Вітчизняної війни” 1 ст.

Зв’язок з нею обірвався на початку 1944 р. на території Рівненської обл. Пошуковий загін учнів Полтавської середньої школи (зараз – гімназія) № 32 у 1986 р. виявили могилу Ленізи Бугорської в с. Червона Воля Новоград-Волинський р-ну Житомирської обл.

20 09 22 partyzany01

20 09 22 partyzany01