30 вересня ми святкуємо Всеукраїнський день бібліотек. Вітаємо наших щирих друзів – бібліотекарів! Бажаємо Вам миру, добра, тепла, наснаги, натхнення та вдячних читачів!!!
Духовне і культурне життя нашого народу нерозривно пов'язане з прагненням чи, навіть, потребою українців до розширення кола знань, необхідністю читати і формувати приватні бібліотеки. Книгодрукування за козацьких часів, яке ставало все потужнішим, дало значний поштовх до збагачення особистих книгозбірень.
Характерною особливістю Гетьманської доби в Україні була загальна висока освіченість не лише представників старшини, а й інших прошарків населення. Загальний запит на освіту викликав «спрагу» до книги, що започаткували приватні, монастирські і громадські книгозбірні. До прикладу, багато українських гетьманів пройшли навчання в європейських та українських школах, колегіумах, академіях і мали гарний рівень освіти, чому сприяла значною мірою і доступність до книг.
Так, гетьман Іван Мазепа знав польську, голландську, латинську, італійську, німецьку, французьку і татарську мови. Знання мов передбачає і знання чи, принаймні, знайомство з великим колом джерел та літератури. То ж не дивно, що про Мазепину бібліотеку гетьман Пилип Орлик писав: «…Велична бібліотека небіжчика Мазепи. Дорогоцінні оправи з гетьманським гербом, найкращі київські видання, німецькі і латинські інкунабули, багато ілюстровані стародавні рукописи… рівних яким не було на Україні». Французький дипломат Жан Балюз у одному з своїх листів із захопленням писав про високий рівень освіти та інтелігентність Івана Мазепи, згадуючи і його книгозбірню: «Добірна бібліотека, де на кожному кроці видно латинські книжки».
Поряд із такими «величними бібліотеками», які мали представники козацької старшини, існували і свої невеликі книгозбірні, навіть, при церковно-приходських школах. До послуг учнів були перш за все «Псалтирі», «Євангелія», «Тріоді», «Часослови» та інші церковнослужебні книги. Часто шкільні бібліотеки збагачувалися книгами, привезеними та подарованими козаками, чумаками чи купленими коштом громади. Цікаву інформацію про книгозбірню Покровської церкви с. Жуки зібрав В. Бучневич. Серед стародруків, що зберігалися у храмі, були: Львівське «Євангеліє» 1636 р., «Служебник» київського друку, придбаний, 1736 р. за гроші громади та «богомольців».
Про використання книг під час навчання у місцевій церковно-приходській школі, свідчить напис на «Цветной тріоді» 1724 р.: «Хто з школярів цю книгу закапає… штрафу 4 коп[ійки]… брати книгу в школу, для навчання дітей, зовсім заборонено. 1736 року, травня 21 дня. Піп Покровський Іоан Жуковський».
Відомо, що видатний козацький літописець Самійло Величко, працюючи над своїм твором у селі Жуках та в Диканьці, мав учнів і навчав їх не лише читати і писати. Ймовірно, що під його керівництвом «отроки» вивчали й інші дисципліни, адже він мав прекрасну освіту, володів кількома мовами, захоплювався поезією, працював з величезним колом джерел, тогочасною періодикою. Власна ж бібліотека
С. Величка стала йому як вчителю, у нагоді: книги на історичну тематику європейських авторів С. Пуффендорфа, С. Твардовського, О. Гваньїні. Серед них, можливо, були і твори І. Величковського, які потрапили на сторінки «Літопису». Це ж стосується і «Філософії історії» Л. Барановича.
Присвятивши одне з своїх досліджень 300-літтю від дня народження видатного літописця, Я. Дзира звернув увагу на знахідку В. Колосовою в московських архівах семи книг з автографом: «З книг Самоїла Величка канцеляристи».
Науковець В. Соколов, працюючи над цікавою та важливою темою приватних книгозбірень, як явища в українській культурі, згадував і збірку С. Величка. Дослідник вважав, що для написання «Літопису», той послуговувався «Діаріушем» Шимона Окольського (Краків, 1639 р.), «Війною домовою» Самуїла Твардовського (Каліш, 1681 р.), російським перекладом книги Самуїла Пуфендорфа «Введення до історії європейської» (Спб., 1718 р.), хроніками Олександра Гванїні і Мартіна Кромера (XVI ст.), анонімною польською працею під назвою «Нужда з Бідою з Польщі йде», «Синопсисом». (Авторство приписують архімандриту І. Ґізелю, 1674 р.). Окрім того, літописець мав у своєму розпорядженні «Старий західний костел» (1678 р.) та «Скарбницю потребную» Іоаникія Галятовського (Новгород-Сіверський, 1676 р.), «Книгу житія святых» Данила Туптала (К., 1689 – 1705 рр.), «Катехізис» Каріона Істоміна (М., 1720 р.), «Вечерю духовну» Симеона Полоцького (М., 1683 р.), поему О. Бучинського-Яскольда «Чигирин» (Новгород-Сіверський, 1678 р.), «Звільнення Єрусалима» Торквато Тассо, «Прогностик» Томаша Ормінського (Замойськ, 1698 р.), праці Івана Максимовича, Лазаря Барановича, козацькі літописи, хроніки та ін. Також Самійло Величко активно використовував іноземні періодичні видання. Зокрема, він користувався краківськими газетами, читав і перекладав праці з різних іноземних мов: польської, німецької, латини (у 1728 р. переклав з німецької мови «Космографію»).
Власне, ми також можемо здогадуватися, які книги були у бібліотеці С. Величка, з яких він черпав інформацію від європейських та українських авторів про події минулого. Від них він узяв любов до читання, що проступає з перших рядків його твору, прагнення зрозуміти складне минуле своєї Батьківщини, і, пізнавши його, залишити цей скарб нащадкам.
«Літопис» С. Величка не лише увібрав у себе рівень знань тогочасних бібліотек, а сам увійшов до української історичної бібліотеки, збагативши не лише вітчизняну, а й світову літературу.
Використані джерела та література:
Борщак І. Мазепа: людина і історичний діяч / І. Борщак // Записки наукового товариства ім. Т. Шевченка. — 1933. — Т. 152. — С. 8 – 30.
Бучневич В. Е. Село Жуки, Полтавского уезда / В. Е. Бучневич // Отдельный оттиск из XIV выпуска трудов Полтавской Ученой Архивной Комиссіи. – Полтава : Электрич. Типогр. Г. И. Маркевича, 1916. – С. 6 – 14.
Дзира Я. Самійло Величко та його літопис / Я. Дзира // Історіографічні дослідження в Українській РСР. — 1971. — Вип. 4. — С. 202.
Летопись событий в югозападной Россіи в ХVІІ-м веке. Составил Самоил Величко, бывшій канцелярист канцеляріи Войска Запорожскаго, 1720 / Издана Временною комиссіею для разбора древних актов. – К. : В типогр. Федорова, 1864. – Т. IV. – 479 с.
Січинський В. Іван Мазепа: Людина і меценат / В. Січинський. — Філадельфія : [б. в.], 1951. — 52 с. https://diasporiana.org.ua/wp-content/uploads/books/2033.
Соколов В. Книжкові зібрання козацької старшини наприкінці XVII—XVIII ст /
В. Соколов // Вісник Книжкової палати. - 2014. - № 1. - С. 22 – 27. http://nbuv.gov.ua/UJRN/vkp_2014_1_8
Шевчук В. О. Величко Самійло / В. О. Шевчук // Києво-Могилянська академія в іменах, XVІІ – XVІІІ ст.: енциклоп. видан. / [Упоряд. З. І. Хижняк; за ред. В. С. Брюховецького]. – К. : ВД «КМ Академія», 2001. – С. 105 – 106.
А. Лавріненко, В. Яремченко