Бережний (Бережной) Анатолій Семенович (1910 – 1996) – хімік-технолог, доктор технічних наук, професор. Академік АН УРСР (1979). Почесний член Українського мінералогічного товариства (1991).
Народився в с. Остап’є Хорольського повіту Полтавської губ. (нині Великобагачанського р-ну Полтавської обл.) у родині інтелігентів. Батько вченого – Семен Іванович – один із зачинателів медицини на історичній Хорольщині. Закінчив Полтавську фельдшерську школу, згодом Харківський медичний інститут. Працював фельдшером, головним лікарем Остап’євської дільничної лікарні. Завдяки його великій праці лікарня стала своєрідним центром з питань гігієни і профілактики дитячих захворювань. Проводив боротьбу з дифтерією, малярією, домігся будівництва в селі лазні, санітарного впорядкування колодязів. Він першим у нашій державі був удостоєний високого звання «Заслужений лікар УРСР». Остап’євці бережуть пам’ять про лікаря, який залишив вагомий слід у розвитку села. Його ім’я носить вулиця села, на фасаді приміщення колишньої земської лікарні встановлено меморіальну дошку. Мати вченого – Ольга Яківна Обломська – дочка священика, приклала багато зусиль для ліквідації неписемності серед селян.
До 1927 р. Анатолій Бережний навчався в Полтавській індустріальній профшколі. У 1932 р. закінчив Харківський хіміко-технологічний інститут (нині Харківський технічний університет «Харківський політехнічний інститут»). Відтоді до 1966 р. працював в Українському НДІ вогнетривів (нині Український науково-дослідний інститут вогнетривів імені А.С. Бережного, Харків). У роки Другої світової війни на заводі «Магнезіт» (Челябінська область) займався розробкою та виробництвом вогнетривких матеріалів для виплавки броньової сталі. Згодом працював в академічних установах завідувачем створеного ним відділу експериментальної мінералогії Інституту геохімії і фізики мінералів АН УРСР (1966 – 1970), завідувачем лабораторії фізичної хімії Фізико-технологічного інституту АН УРСР (1970 – 1975). З 1975 р. і до кінця життя діяльність вченого була пов’язана з Харківським політехнічним інститутом, де він працював завідувачем (1975 – 1984), професором (1984 –1996) кафедри технології кераміки, вогнетривів, скла та емалей.
Автор близько 200 наукових праць, присвячених фізико-хімії силікатів та вогнетривких матеріалів, геохімії, металургії. Сучасники Анатолія Семеновича згадують про нього не тільки як вченого з високими професійними даними, а й відзначають його широку ерудицію, доброту. Він чудово розбирався у класичній музиці, захоплювався геологією, астрономією, історією релігії.
Відомим ученим став і син Анатолія Семеновича – Юрій (1936 р.н.) фізик-теоретик, спеціаліст по теорії ядра, доктор фізико-математичних наук, заслужений діяч науки і техніки України (2016).
Про незаперечний науковий авторитет А.С. Бережного свідчить те, що його ім’я Американський біографічний інститут вніс до збірника «5000 видатних особистостей світу» (1990). У 1994 р. він став лауреатом премії Фонду Сороса у галузі точних наук і удостоєний звання «Заслужений Соросовський професор».
Див.: Самородов В.М., Кигим С.Л. Полтавський вимір Національної академії наук України (1918 – 2018): Події. Постаті. Пам'ять / наук. ред. В.М. Самородов. – Полтава: Дивосвіт, 2019. – С. 87.
Бережний (Бережной) Анатолій Семенович (1910 – 1996) – хімік-технолог, доктор технічних наук, професор. Академік АН УРСР (1979). Почесний член Українського мінералогічного товариства (1991).
Народився в с. Остап’є Хорольського повіту Полтавської губ. (нині Великобагачанського р-ну Полтавської обл.) у родині інтелігентів. Батько вченого – Семен Іванович – один із зачинателів медицини на історичній Хорольщині. Закінчив Полтавську фельдшерську школу, згодом Харківський медичний інститут. Працював фельдшером, головним лікарем Остап’євської дільничної лікарні. Завдяки його великій праці лікарня стала своєрідним центром з питань гігієни і профілактики дитячих захворювань. Проводив боротьбу з дифтерією, малярією, домігся будівництва в селі лазні, санітарного впорядкування колодязів. Він першим у нашій державі був удостоєний високого звання «Заслужений лікар УРСР». Остап’євці бережуть пам’ять про лікаря, який залишив вагомий слід у розвитку села. Його ім’я носить вулиця села, на фасаді приміщення колишньої земської лікарні встановлено меморіальну дошку. Мати вченого – Ольга Яківна Обломська – дочка священика, приклала багато зусиль для ліквідації неписемності серед селян.
До 1927 р. Анатолій Бережний навчався в Полтавській індустріальній профшколі. У 1932 р. закінчив Харківський хіміко-технологічний інститут (нині Харківський технічний університет «Харківський політехнічний інститут»). Відтоді до 1966 р. працював в Українському НДІ вогнетривів (нині Український науково-дослідний інститут вогнетривів імені А.С. Бережного, Харків). У роки Другої світової війни на заводі «Магнезіт» (Челябінська область) займався розробкою та виробництвом вогнетривких матеріалів для виплавки броньової сталі. Згодом працював в академічних установах завідувачем створеного ним відділу експериментальної мінералогії Інституту геохімії і фізики мінералів АН УРСР (1966 – 1970), завідувачем лабораторії фізичної хімії Фізико-технологічного інституту АН УРСР (1970 – 1975). З 1975 р. і до кінця життя діяльність вченого була пов’язана з Харківським політехнічним інститутом, де він працював завідувачем (1975 – 1984), професором (1984 –1996) кафедри технології кераміки, вогнетривів, скла та емалей.
Автор близько 200 наукових праць, присвячених фізико-хімії силікатів та вогнетривких матеріалів, геохімії, металургії. Сучасники Анатолія Семеновича згадують про нього не тільки як вченого з високими професійними даними, а й відзначають його широку ерудицію, доброту. Він чудово розбирався у класичній музиці, захоплювався геологією, астрономією, історією релігії.
Відомим ученим став і син Анатолія Семеновича – Юрій (1936 р.н.) фізик-теоретик, спеціаліст по теорії ядра, доктор фізико-математичних наук, заслужений діяч науки і техніки України (2016).
Про незаперечний науковий авторитет А.С. Бережного свідчить те, що його ім’я Американський біографічний інститут вніс до збірника «5000 видатних особистостей світу» (1990). У 1994 р. він став лауреатом премії Фонду Сороса у галузі точних наук і удостоєний звання «Заслужений Соросовський професор».
Див.: Самородов В.М., Кигим С.Л. Полтавський вимір Національної академії наук України (1918 – 2018): Події. Постаті. Пам'ять / наук. ред. В.М. Самородов. – Полтава: Дивосвіт, 2019. – С. 87.