Давид Георгійович Гурамішвілі народився 9 жовтня 1705 р. у селі Сагурамо поблизу Мцхети. Родина майбутнього поета була багаточисленною. Разом із іншими близькими вона зазнавала утисків від зовнішніх ворогів – персів і турок, які намагалися омусульманити християнську Грузію. Рідна земля Давида була вкрай спустошеною.
Систематичної освіти Гурамішвілі не отримав. Бо родина постійно переховувалася від ворожих набігів у горах. Влітку 1728 р. хлопця, що працював у полі, захопили у полон войовничі лезгіни: хотіли продати в рабство туркам. Однак Давидові вдалося втекти. Двадцять діб блукав він у незнайомій місцевості. Нарешті вийшов до козацького поселення, де отримав прихисток і допомогу.
У 1729 р. Д.Гурамішвілі приїхав до Москви. Там на той час утворилася чимала колонія земляків-грузинів на чолі з царем Вахтангом VI Багратіоні, якого перси позбавили трону. П’ять років перебування у Москві в оточенні освічених і знаних представників еліти допомогли майбутньому поету здобути знання й оволодіти творчими навичками.
У 1737 р. після смерті Вахтанга VI грузинські емігранти приймають російське підданство. Більшість іде служити у військо. Новобранцям дарують землі на жительство. Гурамішвілі отримує їх на Україні, у Миргороді і
с. Зубівці. 1738 по 1760 рр. Д.Гурамішвілі перебуває на військовій службі. Відомо, що він брав участь у російсько-турецькій війні, боях зі шведами, у Семилітній війні з Прусією. Пережив поранення і полон. Зберігся медичний висновок комісії щодо стану здоров’я військового: «В левом боку, около селезенки, усмотрено твердость, почему в том боку и боль чувствует; и всем телом пожелтел и в слабости находится…».
Після відставки, повернувшись до Миргорода, Давид Гурамішвілі присвячує себе поетичній творчості. Цей вид діяльності (ще з часів Шота Руставелі) вважався особливо почесним заняттям. Навіть царі були поетами. А талановиті майстри письменства при грузинському дворі змагалися між собою у віршуванні та володінні красним словом.
Гурамішвілі відійшов від книжної традиції, що відрізнялася надмірностями у прикрашанні фраз й підкресленою вибагливістю. Рядки поета наближені до народної простоти, відрізняються ясністю думки, емоційним забарвленням влучних порівнянь. Центральним твором Давида Гурамішвілі є «Давітіані» - великий цикл автобіографічної лірики. В ній громадянська тематика любові до Батьківщини переплітається з трагічними обставинами особистої долі поета.
Вірші, сказані самітно,
В місце я зібрав одне, –
Може, хтось колись про мене
Добрим словом спом’яне.
Я бездітний, цю сирітку (тобто книгу)
Виростив в тяжкім труді.
Літературознавці відзначають вплив на твори Д.Гурамішвілі українських народних пісень, почутих ним на Миргородщині. Їхні тексти він іноді «переспівував» грузинською. Є припущення, що поет зустрічався з Григорієм Сковородою. Відчувається близькість світобачення обох авторів, схильність до афористичності, роздуми про життя.
Гурамішвілі відійшов в одвічність 21 липня 1792 р. у Миргороді. Могила поета, як встановили краєзнавці, знаходилася на розі нинішніх вулиць Гурамішвілі та Сорочинської. З 1969 р. у Миргороді діє літературно-меморіальний музей поета. Тоді ж у місті було відкрито пам’ятник йому (авт. – скульптори А.Нименко, М.Обезюк, архітектор В.Жигулін). Щороку згадати свого славетного земляка до Миргорода приїздять представники Посольства Грузії в України та грузинської діаспори.
