Полтавський весільний вінок

Частиною соціокультурної спадщини українців, безсумнівно, є традиційний костюм, і, зокрема, його невід’ємна складова – дівочий вінок. Цікавий він як елемент обрядовості та зразок естетичних уподобань наших предків, як різновид народного промислу. Ще в середині ХХ ст. самобутні майстрині виготовляли величезну кількість весільних віночків, які були атрибутом нареченої, символом її моральної чистоти, елементом захисної магії. У деяких північних регіонах Полтавщини ‒ Гадяцькому, Зіньківському, Лохвицькому, Лубенському, Миргородському ‒ національний одяг використовували як святковий до середини 1970-х років.

У Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського зберігається колекція весільних предметів. Один із них ‒ вінок (ПКМ ВК 68227, Р 914) з с. Власівка Зіньківського р-ну, який надійшов до фондів у 1990 р., і є типовим екземпляром 50-х років ХХ ст.

Вінок, який одягала наречена, не повинен був зів’янути, тому виготовляли такі прикраси зі штучних матеріалів. Для Полтавщини середини ХХ ст. характерне використання парафіну, кольорового провощеного паперу, стружки, дроту і фольги. Саме з них створено даний експонат.

Вінок складений з таких традиційних елементів, як «восковиці» – білі крапельки воску або парафіну на кінчиках дротинок, червоні гвоздики і троянди, зелені листочки, а також різнокольорові блискучі бутони. Цікавою деталлю вінка є «косиці» або «берізки» – уквітчані дротинки, що спадають на груди.

Разом з вінком у якості прикрас і захисних магічних символів використовували мініатюрні букетики, які пришивали до одягу на грудях наречених. Виготовляли їх, як правило, з тих самих елементів, що і вінок молодої. На жаль, разом з вінком-експонатом до музею свого часу надійшов лише один такий букетик.

Предмет зберігся неповністю, частина його елементів втрачена, решта – пошкоджені, первісний колір змінився. Задля більш ефективного використання вінка у майбутніх експозиціях, вирішено було виготовити його копію. Таке рішення цілком відповідає музейним правилам, де визначено, що копії, які належать до різного роду відтворень, можуть бути частиною музейних фондів і використовуватись у якості експонатів.

Її виготовлення передбачало роботу з експонатом-першоджерелом. Тому за методичну основу був прийнятий принцип недоторканості оригіналу, який відповідає кодексу музейної етики, де зазначено, що музеї повинні поважати цілісність оригіналу при виготовленні моделей, репродукцій або копій предметів колекції.

Оскільки встановити точно матеріали, з яких було виготовлено оригінал, не видається можливим, вирішено було використати їхні сучасні аналоги. Критеріями, за якими обирали матеріали для копії, була, у першу чергу, максимальна відповідність первинним зразкам за технічними показниками (розмір, гнучкість, колір, щільність, тощо). По-друге, велику увагу звертали на їхню міцність і довговічність, оскільки копія також стане музейним експонатом.

Копію виготовила та підготувала інформацію Катерина Штепа, науковий співробітник науково-дослідного експозиційного відділу етнографії.

20 10 14 vinok01 20 10 14 vinok01