25 жовтня виповнюється 160 років від дня народження художника української старовини, блискучого ілюстратора, знаменитого баталіста, майстра анімалістичного жанру, академіка живопису Миколи Самокиша (1860-1944).

Любов Миколи Семеновича до історії України була незмінною упродовж усього його довгого життя. В дитинстві він заслуховувався розповідями діда про подвиги запорозьких козаків, у гімназії зачитувався віршами великого Кобзаря, на канікулах писав етюди на теми з життя українських селян і рідної природи, в студентському гуртку вивчав українські історію, культуру та народне мистецтво.

Про глибокі культурологічні знання свідчать різноманітні акварелі, рисунки, живописні полотна та масштабні роботи, виконані разом з художником С. І. Васильківським, альбоми «З української старовини» й «Мотиви українського орнаменту».

У 1898 р. Самокиш та Васильківський задумали видати альбом малюнків «З української старовини», який повинен був стати продовженням альбому офортів «Живописна Україна» Т.Г. Шевченка. Видання, задумане як розповідь про історичне минуле України, побачило світ у 1900 р.

Згодом, у 1905 р., С. Васильківський запросив М. Самокиша до участі в оформленні будинку Полтавського губернського земства. Залу засідань прикрасили три мнументальні панно, написані на полотні олійними фарбами на сюжети, що розкривають головні віхи історії українського народу – «Чумацький Ромоданівський шлях», «Вибори полтавського полковника Мартина Пушкаря» «Козак Голота і татарин». Перші два полотна Сергій Васильківський виконав за участю місцевих художників Михайла Беркоса та Миколи Уварова. А останнє – «Козак Голота» – було створене разом із «поетом коней» – Миколою Семеновичем. Окрім того, М. Самокиш барвисто розписав стіни та стелю центральної зали українськими орнаментами, що контрастують із модерним оздобленням вестибюлю.

На жаль, оригінали панно не збереглися, вони загинули під час пожежі 1943 р., влаштованої відступаючими німецьким військами. Лише у 1990-х рр., під час масштабної реконструкції будівлі музею, група митців на чолі з художником-монументалістом Леонідом Тоцьким відновила згадані настінні панно та розписи.

Примітно, що другий альбом М.С. Самокиша «Мотиви українського орнаменту» пов'язаний з Полтавщиною. Адже зарисовки художник робив у Полтавському музеї та по різних місцинах полтавського краю, визбируючи найцікавіші народні взори з автентичних вишивок і тканин. Майстер намагався максимально точно відтворити кожен орнамент у кольорі та техніці.

Творча спадщина Миколи Самокиша – представника «національного романтизму», співця давнини та невтомного її збирача, важлива складова української художньої культури кінця ХІХ – початку ХХ ст.

Підготувала Оксана Сулима, завідувачка сектору