20 11 01 mazepa

Гетьман Іван Мазепа. Портрет роботи мистця В. Масютина

Якось непомітно минуло для українців 27 червня – день, у який в Україні мала б відзначатися чергова річниця Полтавської битви 1709 року. Але наш політикум, а слідом за ним й інтелігенція чомусь дистанціювалися від цієї події, вельми знакової для нашої історії. Досі не сказали свого вагомого слова на захист її щорічного відзначення і вітчизняні історики, у тому числі і земляки-полтавці.

А даремно, бо подія ця, насправді ідеологічно виграшна, давно мала б бути переоцінена теперішніми вітчизняними науковцями і цілковито заслуговує на щорічне загальнодержавне вшанування. Применшувати її в очах нашого сучасника фактично означає здрібнювати історичне минуле нашої Вітчизни, нівелювати масштаб ідеї української державності початку XVIII ст., до якої гетьман Іван Мазепа, подвижник самостійності нації і меценат культури зріс сам і намагався підняти Україну.

Понад 311 років тому, в далекому 1709 році в степах України гриміли козацькі гармати – гетьман Іван Мазепа лаштував українське козацтво на самостійний шлях. Разом із військом шведського короля Карла XII героїчні козаки Мазепи твердою рукою наводили гармати на північ, прокладаючи Вітчизні шлях до державності.

У тому кривавому двобої було все – сумніви, розбрат, і зрештою, поразка. Російські війська перемогли. Наслідки тодішньої поразки були жахливими. Шибениці, розстріли, плоти з повішеними на Дніпрі, проклинання «мазепинщини» в церквах. Усе те мало не лише фізично, але й духовно знищити кращих синів України, знищити будь-які прояви українського духу і національного мислення.

Але дух мазепинщини, незважаючи на фізичне нищення, анафему та прокльони виявися безсмертним, бо це дух українського народу, його волелюбної козацької вдачі і непокірного степового характеру. По-іншому й бути не могло. Підтвердженням цих слів є весь хід історії козаччини – цвіту української нації й військової опори Української держави.

Отже, для нашого сучасника, громадянина суверенної Української держави на тридцятому році її Незалежності, битва під Полтавою у червні 1709 року – це героїчна сторінка боротьби нашого народу за право самостійного вирішення своєї історичної долі. Не дивлячись на військову поразку, для самоусвідомлення і духовного скріплення теперішньої української спільноти ця подія безумовно є знаковою, а її тема в науці та вихованні молоді – ідеологічно виграшною. Ця думка не є оригінальною. Ще у далекому 1957 році, поет Леонід Полтава у поемі «Нескінчений бій» назвав Полтавську битву «днем народження Держави», «днем волі націй і племен». Народи прагнуть свободи і в цьому вони незборимі.