До Дня залізничника

4 листопада в Україні відзначається День залізничника Професія, про яку йдеться, з’явилася у другій половині XIX ст. і має свою цікаву історію. В економічному розвитку наприкінці XIХ – на початку ХХ ст. Полтавщина залишалася аграрним краєм. Та незважаючи на відставання від інших регіонів України щодо промисловості, підприємства тут працювали, хоча і невеликі за потужністю і розмірами. В основному був представлений харчовий сектор.

Позитивно на розвитку краю позначилося залізничне будівництво. Перша колія, що з’єднала Єлисаветград і Кременчук, запрацювала в 1869 р. Далі, в 1870-1871 рр. проклали дорогу через Полтаву до Харкова. Тоді ж ввели в експлуатацію залізничну дільницю Кременчук-Полтава. В наступному нові шляхи з’єднали Полтаву і Харків, Крюків і Кременчук, повітові центри губернії: Ромни, Лохвицю, Лебедин, Костянтиноград. У 90-х рр. ХIХ ст. було введено в дію залізницю Полтава-Київ.

Наприкінці XIX ст. залізнична мережа Полтавської губернії складала 1500 км, а на 1914 р. вже 16 тис. км. На залізничному транспорті працювало близько 8 тис. робітників.

Хочемо також розповісти про Полтавські залізничні та Крюківські вагонобудівні майстерні. Останні були засновані були Крюківські майстерні у 1869 р. У 1870-ті рр. залізничні майстерні реорганізували у вагоноремонтні. Ремонтувати товарні вагони розпочали в 1898 р., а пасажирські з 1900-го. Працювало 400 робітників, які проводили ремонт 120 вантажних і 20 пасажирських вагонів на місяць. Залізничні майстерні в Полтаві, створені 1871 р., працювали як головна майстерня Харківсько-Миколаївської (нині Південної) залізниці. Зокрема, на них, покладався поточний ремонт дев’яти паровозів і восьми вагонів.

З часом ремонт вагонів почали виконувати Крюківські майстерні, а в Полтаві стали ремонтувати виключно локомотиви. Майстерні об’єднували п’ять відділень: паровозозбиральне, механічне, ковальське, мідноливарне, столярне. У 1887 р. створили ще й деревообробне відділення. Були також баки стаціонарного водопостачання, котельня, медична частина. На початок ХХ ст. кількість працівників складала три тисячі людей. Рівень механізації залишався низьким. Капітальний ремонт локомотива тривав 100-190 днів.

У 1927 р. залізничні майстерні стали паровозоремонтними, а 1963 р. – тепловозоремонтним заводом.

Ось такі свідчення залишила історія про виникнення і становлення залізничного сполучення на теренах Полтавщини. Ми вже давно звикли до цього виду транспорту, вважаємо його надійним і безпечним. Без сумніву, головна умова нашої впевненості – копітка праця декількох поколінь залізничників. Щиро вітаємо вас, друзі, з професійним святом!