Рекордсмен королеви й друг короля

Якщо хочеш бути сильним – бігай,
якщо хочеш бути красивим – бігай,
якщо хочеш бути розумним – бігай.
Стародавня еллінська заповідь

У фаховій спортивній літературі у зв’язку з характеристикою розвитку легкої атлетики в 1920-х роках в Україні доволі часто наводиться класична цитата: «Дивовижний рекорд (на ІІ Всеукраїнській спартакіаді 1924 року), який досі дивує всіх фахівців… встановив Василь Калина. Єдиний представник Полтавщини, рекордсмен СРСР з бігу на 100 і 200 м, стартував 21 раз! Цей феноменальний атлет встановив рекорд СРСР у потрійному стрибку, повторив всесоюзний рекорд з бігу на 200 м, став переможцем змагань з бігу на 100, 200, 400 м, із стрибків у довжину з місця, у довжину і потрійному, далі всіх метнув спис і диск, виграв змагання з шестиборства і один пробіг всі чотири етапи естафети 4х100 м. В. Калина (один-єдиний!) у загальному заліку програв тільки команді Харківщини, набагато випередивши команду Одеської губернії, яка посіла третє місце».

Чи справді всі факти стосовно легендарного Василя Мануйловича, начебто полтавця, що повторюються у багатьох дослідженнях, відповідають дійсності? Завдяки співпраці Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського з Музеєм спортивної слави міста Києва вдалося з’ясувати спортивну історію цього атлета.

Народився він у 1903 році в м. Єлисаветграді (нині – м. Кропивницький). Але після переїзду до Києва разом із батьками в п’ятирічному віці, це місто стало для нього рідним назавжди. Тут пізніше навчався в комерційному училищі, Київському індустріальному інституті (закінчив у 1920 і 1932 роках відповідно). З дитинства Василько захоплювався грою в шахи, але водночас був непосидючим і рухливим хлопчиком. Коли йому виповнилося п’ятнадцять, став ходити до спортивних майданчиків на розі Фундукліївської та Святославської й спостерігати за тренуваннями легкоатлетів. Їх тренер Володимир Колпиков відмовився прийняти незнайомця. Однак той тихцем приставав до групи й старанно повторював усі вправи. Теж саме робив, коли приходили інші… Й мріяв про великі старти.

У 1919 році на полі іподрому проходила першість міста серед легкоатлетів середніх навчальних закладів. Це були перші справжні змагання Василя Калини. Тоді він переміг у бігу на 400 м та в стрибках (у довжину, висоту та потрійному). Невдовзі талановитий спортсмен на дистанції 400 м обійшов призера чемпіонату Росії (на 800 м) Миколу Соколова та рекордсмена України (у бігу на 200 м) знаменитого Бориса Орлова.

Справді зірковим для Василя Мануйловича став 1922 рік. Тоді 20 липня в Києві на майданчику, де проходила Перша російська олімпіада 1913 року, відбулися змагання тижня спорту. Серед 108 учасників найкращим було визнано представника клубу «Спорт» легкоатлета Василя Калину. Менше ніж за місяць, 12 – 19 серпня, на ІІ Всеукраїнській олімпіаді в Харкові він завоював золото на дистанції 100, 200 та 400 м. І, зрештою, 3 – 10 вересня на першості РСФРР у Москві знову переміг на двохсотметрівці. Його час, 24,0 і 24,1 секунди, на цій дистанції став рекордом того року. Для порівняння Леонід Бартенєв, уродженець Полтави, майбутній дворазовий олімпійський призер, на змаганнях упродовж 1955 року встановив рекордні 21,2-21,5  секунди.

Кожного разу Василь Калина представляв своє рідне місто Київ. І лише на згаданій Республіканській спартакіаді 1924 року, проходячи службу в армії, виступав за Полтаву. Звісно в усі аннали спортивної історії потрапив саме цей губернський центр, бо подібних результатів ані Калина, ані будь-хто інший, більше не демонстрували. З одного боку, цей факт можна поясити універсальністю Василя Мануйловича, як спортсмена, з іншого – запровадженням поступової спеціалізації в легкій атлетиці.

Коли у 1970-х роках його запитували про унікальні рекорди тієї спартакіади, лише єдиний із них викликав легку усмішку – естафета 4х100. Який би суддя дозволив одному представнику команди виступати на таких змаганнях?!

Вже у другій половині 1920-х років Василь Калина виступав на обласних спартакіадах, міжміських легкоатлетичних зустрічах. Одночасно з цими успіхами прийшли значні перемоги в шахах. У 1924 році досягнув першого успіху як композитор: його твір отримав 2-й приз на республіканському конкурсі, присвяченому Всеукраїнському шаховому турніру. У той час Калина поєднував складання шахових задач (2-ходових і 3-ходових) і практичну гру в шахи. Відомі його призи всесоюзного й міжнародного рівня – «64» (4-й приз), «Шахмати» (2-й приз), «Задачі й етюди» (1-й приз), Карловецький шаховий клуб (похвальний відгук), Берлінська шахова газета (2-й приз), «Ессенер Арбайтцайтунґ» (1-й приз) та інші. У 1930-х роках Василь Калина керував Київським гуртком шахістів і виховав багато знаних згодом композиторів, таких як Б. Черняховський, Ю. Рухліс, П. Аксельруд, Н. Доморацький і Г. Вольєров.

Усі досягнення наш герой демонстрував, постійно працюючи: монтером на телефонній станції, потім – техніком, інженером-електриком… Під час Другої світової війни командував взводом зв’язку. І як не парадоксально, в нього ніколи не було ні спортивних звань, ні розрядів. На жаль, піку спортивної форми атлет досягнув у складний час, коли спорт мав мілітаристську спрямованість. Та й коронні види спортсмена стали класифікувати вже після того, як він зійшов з доріжки. Помер Василь Калина у 1979 році.

20 11 05 rekordsmen