12 листопада 2020 р. виповнюється 110 років від дня народження вченого, уродженця Полтавщини Г. С. Писаренка (1910 – 2001)

«Блажен, кто посвятил себя настоящей науке,
кто в меру своих способностей,
вопреки невзгодам и препонам,
нес людям огонь истинных знаний»
Г.С. Писаренко «Воспоминания и размышления»

Писаренко Георгій Степанович – вчений-механік, академік АН УРСР (1979). Заслужений діяч науки УРСР (1973). Перший Голова Комісії космічних досліджень при Президії АН УРСР (1973 – 1984). Засновник і директор Інституту проблем міцності НАН України (1966 – 1988; почесний директор з 1992). Заснував міжнародний науково-технічний журнал «Проблемы прочности» (1969), який під назвою «Strenght of Materials» видається у США. Був головним редактором згаданого часопису (1969 – 1988), а також журналу «Доповіді АН УРСР» (1973 – 1984), багатьох республіканських науково-технічних збірників.
Народився Георгій Степанович на хуторі Скрильники Білицької волості Кобеляцького повіту Полтавської губернії (нині в межах с. Дрижина Гребля Кобеляцького району Полтавської області). Був сьомою дитиною у багатодітній родині, крім нього, було ще дев’ятеро дітей. Батько – Степан Петрович і мати Єфросинія Петрівна (у дівоцтві Скрильник) належали до українського козацького роду. Бабуся по материнській лінії була із заможньої родини, мала у власності 100 га орної землі. Після її смерті майно перейшло до матері Георгія, за що після революції і постраждала родина Писаренків. На Кобеляччині пройшло дитинство майбутнього вченого. Відтоді на все життя зберіг традиції цього краю, звички, прислів’я і особливо українські пісні, які прекрасно виконував. У родині був культ освіти. Не дивно, що всі діти, яким судилось вижити, здобули вищу освіту. Початкову освіту майбутній академік одержав вдома під опікою старшої сестри Антоніни, яка пізніше стала педагогом. У 1926 р.  успішно здав екстерном екзамени за шість класів і був зарахований до семирічної трудової школи в с. Білики, яку закінчив у 1927 р. Того ж року Георгія прийняли на механічне відділення Полтавської індустріально-технічної профшколи (колишнє Олександрівське реальне училище, нині Полтавський політехнічний фаховий коледж національного технічного університету «Харківський політехнічний університет»), з якої на початку 1928 р. відрахований як ворожий соціальний елемент (син куркуля). У травні 1929 р. були заарештовані батько і старший брат Іван – студент юридичного факультету Київського університету. Їх звинуватили в антирадянській агітації проти хлібозаготівель і засудили відповідно до шести і восьми років позбавлення волі. Заслання вони відбували в Архангельській області. Лише через 65 літ, у 1994 р., рішенням прокуратури Полтавської області батько і брат були реабілітовані. Мати Георгія з малолітніми дітьми змушена була залишити рідну хату, виїхавши спочатку в Кобеляки, а потім – до Полтави. Через репресії рідних в академічних виданнях, очевидно, з подачі Георгія Степановича, в якості місця народження згадуються не Скрильники, а Полтава. Короткий час він працював на ремонтних роботах у Центральному робітничому кооперативі Полтави (1928 – 1929). У вільний час брав участь у хоровому гуртку. Згадуючи цей період свого життя, відзначав: «Звик до чудового міста Полтава з його історичним минулим, описаним у багатьох книгах». Згодом Георгій на дев’ять років покидає Україну.
У м. Златоуст Челябінської області працював спочатку вантажником, потім на посаді кресляра Златоуського механічного заводу. У 1930 р. переїхав до Нижнього Новгорода, де працював слюсарем заводу «Червоний цинкувальник», згодом Нижньогородського автоскладального заводу. У 1931 р. вступив до Нижньогородського механіко-машинобудівного інституту, у 1936 р. з відзнакою його закінчив (на той час Горьківський індустріальний інститут імені А.О. Жданова, нині Нижньогородський державний технічний університет імені Р.Є Алєксєєва).     Приїхавши вперше в житті у жовтні 1937 р. до Києва, навчався в аспірантурі при Київському індустріальному (політехнічному) інституті і працював в Інституті будівельної механіки АН УРСР (нині Інститут механіки імені С.П. Тимошенка НАН України). У роки Другої світової війни працював над розв’язанням проблем підвищення міцності авіаційних двигунів на Уфімському моторобудівному заводі, потім у Центральному інституті авіаційного моторобудування.
У 1951-1966 рр. Георгій Степанович працював завідувачем відділу Інституту металокераміки і спеціальних сплавів АН УРСР (нині Інститут проблем матеріалознавства НАН України імені І.М. Францевича). Понад 20-и років (1966 – 1988) вчений був незмінним директором Інституту проблем міцності НАН України, який зараз носить ім’я Г.С. Писаренка. Виняткову увагу вчений приділяв вихованню висококваліфікованих інженерів, понад три десятиліття очолював кафедру опору матеріалів Київського політехнічного інституту (нині Національний технічний університет України «Київський політехнічний інститут імені Ігоря Сікорського).
Г.С. Писаренко є автором понад 800 наукових публікацій в галузі теорії міцності матеріалів, історії науки. Створив наукову школу всесвітнього виміру. Разом із учнями сконструював більш як 100 оригінальних машин і стендів для досліджень. У 90-х роках ХХ ст. ініціював створення в Києві Політехнічного музею України.
Надзвичайно показовою є роль Г.С. Писаренка у подіях, пов’язаних із постаттю піонера теоретичної космонавтики, нашого земляка – Юрія Кондратюка (Олександра Шаргея). У 1977 р. Комісія під керівництвом віце-президента АН УРСР Г.С. Писаренка, досконально опрацювавши документальні джерела, повернула науковому світові справжнє прізвище вченого-першопрохідця. Думка Г.С. Писаренка стала тоді визначальною: «При зміні прізвища Олександром Гнатовичем Шаргеєм, здійсненій під тиском обставин, ним не було та й не могло бути вчинено ніякого криміналу…». Саме відтоді Ю.В. Кондратюк відкрито став Олександром Гнатовичем Шаргеєм, уродженцем Полтави гідним пошани.
Про визнання міжнародного авторитету Г.С. Писаренка свідчить присвоєння йому звання «Заслужений Соросівський професор Міжнародної соросівської програми освіти в галузі точних наук (1994). Його ім’я носить мала планета Сонячної системи № 20963 (1977).
Полтавці вшановують пам'ять про видатного вченого у назві вулиці в селі Дрижина Гребля (2010). Його ім’я носить Дрижиногреблянська загальноосвітня школа І – ІІ ст. (2010), на фасаді якої встановлено пам’ятну дошку (2010).

Див.: Самородов В.М., Кигим С.Л. Полтавський вимір Національної академії наук України (1918 – 2018): Події. Постаті. Пам'ять / наук. ред. В.М. Самородов. – Полтава: Дивосвіт, 2019. – С.167 – 168.

 

20 11 12 pysarenko