Чотирнадцяте листопада – день святих чудотворців-безсрібників Кузьми й Дем'яна, або, як кажуть у народі, "Кузьми-Дем'яна", коли традиційно закінчуються польові роботи, починаються морози, наближається зима. "Скує Кузьма-Дем’ян – до весни не розкувати", «Коли на дворі льодок, тоді ковалеві медок», – говорить народна мудрість.

За церковними переказами, родом брати-близнюки Кузьма й Дем'ян з Малої Азії. Мали надзвичайний дар – зцілювали рани душевні та тілесні за допомогою молитов. Особливо їх шанували за те, що не брали плати за свою роботу, тому і були прозвані безсрібниками. Це були освічені люди, талановиті лікарі, покровителі аптекарів, фармацевтів, хірургів, зубних лікарів, фізиків, перукарів, ковалів.

З найдавніших часів ковалів вважали королями професій, цих дужих ремісників шанували всі. Способи обробки металу, якими вони користувалися, відомі ще тисячоліття тому, переважно залишилися і до нашого часу. Як правило, коваль працював сам, вдаючись іноді до допомоги замовника, учня, або сина чи дружини. І тільки виконуючи термінову або велику за обсягом роботу він наймав робітника.

Ремісник виготовляв у кузні сільськогосподарський реманент, інструменти, транспортні засоби, кінську збрую, побутові предмети, елементи умеблювання.

Ковані речі можна побачити в етнографічній експозиції Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Зокрема, представлений каганець − пристрій для освітлення оселі в темну пору доби. Він складається з неглибокого металевого денця діаметром 8 – 10 см та прикріпленого до його стінки тонкого залізного стержня, верхня частина якого зігнута у формі латинської букви S. За допомогою цього стержня і залізного ланцюжка каганець підвішували на гак, вбитий у стіну. Поряд експонуються ножиці – побутові та господарські, кухлик, підсвічник, елементи кінської збруї, екземпляри холодної зброї.

В іншому залі презентовані скрині, що за народним звичаєм були найбільш вагомою часткою посагу й стали невід'ємним елементом весільної обрядовості:

Вийди, матінко, подивися,
Що тобі бояри привезли.
Привезли скриню із замком,
Молоду невістку із вінком.

Особливо широкого розповсюдження ковані скрині набувають в Україні, починаючи з середини XIX ст. Залізне окуття у вигляді суцільної смуги, зігнутої під прямим кутом, профільованої або «мережаної» різної форми прорізами, зміцнювало кутову зв'язку стінок скрині і вигідно підкреслювало її конструкцію. З цією ж метою оковували по кутах віко скрині. Вуха, завіси, що з'єднували віко із задньою стінкою скрині, ключі і замки ковалі виготовляли в кузні із розігрітого в горні заліза. На Полтавщині смуги металевого окуття на скринях були досить широкими, а тому в поєднанні з вертикальними композиціями рослинних або сюжетних розписів створювали більш монументальне враження. Широкі смуги тонкої бляхи давали можливість ковалям, окрім прорізання, застосовувати спосіб насічки, який значно рідше зустрічається в інших районах України. З найпростіших елементів, таких як півколо, коло, крапка майстри висікали зубилом квіти, гілки тощо, які найчастіше були контурами прорізних мотивів, стилістично поєднаних з мальованими вазонами.

Експонуються і ковані хрести та сяйва, що упродовж століть разом із формою церков зазнавали впливів готики, ренесансу, бароко та інших західноєвропейських мистецьких стилів. Втім, не змогли змінити їхнього національного характеру. В образах і формах накупольних хрестів злиті воєдино вироблені і відшліфовані з часом естетичні смаки та високі морально-етичні ідеали.

Загалом у фондовій колекції зберігаються групи кованих речей різних призначень, частина яких представлена у постійно діючий експозиції, а інші – періодично експонуються у рамках тематичних чи комбінованих виставок.

До цього часу ми бачимо, як традиції ковальського мистецтва, цього величезного пласта народної культури, невід’ємного від загальної народної спадщини, дістає своє друге життя в архітектурних деталях унікальних споруд, інтер’єрах громадських закладів, сувенірних виробах, ландшафтній архітектурі, сучасному побуті.