До Дня працівників сільського господарства України

15 листопада своє професійне свято відзначають працівники сільського господарства. Полтавщина – землеробський край. Родючі ґрунти, працьовите населення, багатовіковий досвід господарювання в усі часи допомагав полтавцям годувати себе, а в кращі роки постачати продукти харчування іншим народам. За це – велика шана хліборобам й хлібодарам!

Співробітники Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського добре обізнані в сільськогосподарських справах краю. Адже у своїх наукових розвідках простежують тисячолітній шлях богоугодної справи – праці на землі, добре розуміють проблеми сучасного агропромислового комплексу. Відповідні матеріали представленні і в музейній експозиції.

Вітаємо вас, шановні аграрії, з професійним святом! Й у святковий день пропонуємо перегорнути разом цікаву сторінку історії полтавського села початку XX ст. Сподіваємося, епізод, про який ітиметься, буде цікавим і для широкого загалу краєзнавців. Згадаємо земляків, які вперше підняли знамено свідомої боротьби за права селянства.

У листопаді 1905 р. під час Першої російської революції у Лубнах побачив світ україномовний часопис Наддніпрянської України «Хлібороб». Подія безпрецедентна. Купка сміливців на чолі з Миколою Шеметом, його братами Володимиром та Сергієм вперше на теренах України реалізували ідею селянської газети. Видавався «Хлібороб» коштом громади. Наклад першого номера становив п’ять тисяч примірників. Як свідчать джерела, нове видання було розпродано миттєво. Поширювали її не лише у Лубнах, але і у Полтаві та Києві. Цікаво, що навіть неписьменні селяни (а таких була переважна більшість) купували газету, сподіваючись, що хтось їм її прочитає.

Перший номер подавав текст царського маніфесту (грудень 1905 р.): ті його уривки, що стосувалися селянського питання. Йшлося про зміни у земельному праві, діяльність земельних банків, припинення народних бунтів й перехід до правового вирішення спірних питань.

У статті «Про вольності громадянські» особливо підкреслювалося право українського населення на вільне використання рідної мови. Так само відстоювали автори «Хлібороба» й інші демократичні права: участь у виборах, свободу слова, зібрань, друку. В умовах революційної ситуації, що загострювалася по всій імперії, газета інформувала про страйки робітників, гімназистів, селянські бунти, висвітлювала позицію можновладців.

Реакція останніх на часопис була передбачуваною. Миколу Шемета вважали соціал-демократом, небезпечним підбурювачем. Розпочалися переслідування активу газети, деяких судили лише за те, що в людних місцях читали її селянам. Тим не менше, сміливці встигли видати окрім першого ще чотири номери. П’ятий був останнім.

За час свого, нехай і не довгого існування, лубенська газета виконала важливу історичну роль. Вперше на теренах землеробської Наддніпрянщини продемонструвала приклад гуртування навколо суспільно значущих завдань, зокрема, поліпшення соціального становища селянства, здобуття громадянських свобод, захист прав на національну ідентичність. «Хлібороб» знайшов доріжку до сердець простих людей, з’єднав їхні сподівання з настроями інших не байдужих до української ідеї верств, спрямував їх до самоорганізації.

Зусилля авторів лубенського часопису, 115-ту річницю з часу виходу якого ми відзначаємо, були не марними. Його історія мала продовження. Під тиском політичних обставин полтавський губернатор дозволив з грудня 1905 р. видавати у Полтаві тижневик «Рідний край». Історія якого поновилася вже за інших суспільних умов – у 90-ті роки ХХ ст.

20 11 15 hliborob01 20 11 15 hliborob01

20 11 15 hliborob03