120 років Полтавському водогону

22 листопада 1900 року в Полтаві сталася неординарна подія, яка відобразилася на благоустрою міста − відкриття централізованого водопроводу. Довгий час джерелами водопостачання населення виступали поверхневі води (річки Ворскла, Лтава, Чорна та інші) та різного типу колодязі, часто без накриття. Якість питної води в них не відповідала санітарно-гігієнічним нормам, ставила під загрозу життя і здоров’я полтавців, гальмувала соціально-економічний розвиток міста. У 1890 році за дорученням Полтавського військово-санітарного товариства вода з колодязів Полтави та річкова з Ворскли була досліджена лікарем Ф.А. Гофшнейдером. З його висновку слідує: «Загальний результат полягає в тому, що з оглянутих 49 колодязів міста Полтави придатних виявилося 10, сумнівних 6, а 33 непридатних…Вода у річці Ворскла забруднена…є підозрілою і не повинна бути дозволена до вживання в місті , при пануванні в ньому епідемічних захворювань від пошесті – як вогнище зарази, що сприяє поширенню захворювань».

Поряд із проблемою водопостачання існувала проблема відсутності каналізації. До 1929 року централізованої каналізаційної системи в місті не існувало. Звалища твердих відходів промислового та побутового походження влаштовували по всіх кутках та ярах Полтави. Рідкі нечистоти, власноруч вичерпані з туалетів та вигрібних ям, вивозилися за межі міста асенізаційним обозом (кінна упряжка та сорокавідерні діжки). Відсутність у місті нормального водопостачання та каналізації призводили до спалахів таких небезпечних хвороб, як тиф, дизентерія, холера. Необхідність спорудження міського водопроводу диктувалася і постійною проблемою протипожежної безпеки. Переважна більшість споруд були дерев’яними, хати вкривалися соломою чи очеретом, часто пожежна команда не встигала загасити пожежу, особливо взимку, коли вода в чанах замерзала. Тому спорудження водогону було вкрай необхідним.

Питання про будівництво у Полтаві сучасного технічного і економічно досконалого водопроводу не раз піднімалося громадськістю міста. Але через різні об’єктивні та суб’єктивні обставини, насамперед фінансового характеру, зрушень у вирішенні цього питання не було. У 80-х роках ХІХ ст. у місті почали споруджуватися перші відомчі водопроводи: водонасосні станції залізниці, Полтавського губернського земства, лікарні для душевнохворих (нині Полтавська обласна клінічна психіатрична лікарня ім. О.Ф. Мальцева) та інші. Переломним моментом в історії водопостачання Полтави стало засідання Полтавської міської думи 27 вересня 1896 року. Було створено «Особливу підготовчу комісію для розгляду питання про облаштування в місті Полтаві водопроводу» (з осені 1897 року − «Виконавча водопровідна комісія»). До її складу входили: О.Ф. Черненко, С.Я. Оголевець, Г.М. Репчанський, О.П. Бужинський, Б.Ф. Рафальський, пізніше М.О. Олеховський, міський архітектор та інші спеціалісти. Головою був обраний О.Ф. Черненко, завідуючим водопроводом – міський інженер Б.Ф. Рафальський. У конкурсі проектів на спорудження Полтавського водогону взяли участь вісім фахівців, серед яких навіть закордонні. За основу було взято проект Б.Ф. Рафальського, за яким водопровід визначався як «господарсько-протипожежний» з подальшим будівництвом каналізаційної системи. Водогін передбачалося пристосувати до гасіння пожеж з кранів-гідрантів, яких встановили 154 на відстані 100 м один від одного. Водозабірну станцію розташували біля підніжжя Панянської гори, оскільки це місце (86,3 м над рівнем моря) дозволяло сподіватися на отримання води самопливом з артезіанської свердловини. Крім того, ділянка знаходилася поза межами небезпечного весняного розливу Ворскли і була найзручнішою для розташування відстійних басейнів та фільтрів. Основні роботи по проектуванню фінансування і спорудження водопроводу взяла на себе Полтавська міська дума. У час проектування, спорудження та в перші роки експлуатації водопроводу в Полтаві міським головою був В.П. Трегубов (1842-1909), який всіляко підтримував нововведення.

22 листопада 1900 року відбулося урочисте відкриття Полтавського міського водопроводу. За спогадами очевидців, цього дня сотні полтавців зібралися біля приміщення міського театру, з балкона якого їх вітали гласні Міської думи та представники громадськості. Це була одна з найвидатніших подій в історії міста. Водопровід став першим муніципальним підприємством Полтави.

Нині комунальне підприємство Полтавської обласної ради «Полтававодоканал» ‒ це потужний комплекс, який здійснює водопостачання та водовідведення в м. Полтаві та восьми районах Полтавської області. Водопостачання населених пунктів здійснюється за допомогою дев’яти водозабірних майданчиків, 60 високодебітних свердловин. Питна вода, яку споживють полтавці, за своїми якостями є однією з найкращих в Україні. Джерело водопостачання нашого міста – артезіанські води сеноман-нижньокрейдяного горизонту (400-800 м).

У рамках відзначення 120-річчя створення Полтавського водогону підприємство запланувало ряд заходів, частина з яких уже втілилася в життя. Справжнім подарунком для полтавців у літню спеку стало встановлення туманноутворюючих арок. 10 жовтня 2020 року у Сонячному парку було відкрито скульптурну композицію із зображенням водопровідника та кота (скульптор Д.О. Коршунов). З нагоди 120-річчя підприємства планується встановлення меморіальної дошки на будівлі колишнього міського театру, біля якого у 1900 році проводилися урочистості з нагоди відкриття водогону (нині кінотеатр «Wizoria /Колос», вул. Гоголя, 22).

Колектив Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського щиро вітає працівників КП ПОР «Полтававодоканал» із 120-річчям з часу заснування полтавського водогону. Бажаємо Вам міцного здоров’я, невичерпної енергії, постійного розвитку, наснаги, терпіння у такій життєвонеобхідній справі, як водопостачання нашого міста. За кожною склянкою нашої питної води стоїть Ваша невтомна титанічна праця, яка робить повноцінним життя полтавської громади. А головне завдання кожного з нас − цінувати і даремно не витрачати наше багатство – нашу воду!

Див. Єрмак О.П. Історія обласного державного підприємства «Полтававодоканал». 1900-2000.- Полтава: Дивосвіт, 2000 ‒ 311 с.

Підготувала Олена Шиян, науковий співробітник музею

20 11 22 vodokanal01

20 11 22 vodokanal01

20 11 22 vodokanal01

20 11 22 vodokanal01

20 11 22 vodokanal01