Життя прожити – не поле перейти

Сумна звітка надійшла з Чернігова... Пішов у засвіти відомий чернігівський археолог і музейник Олександр Володимирович Шекун (1935 – 2020), людина широко знана і шанована в Україні. Уродженець Чернігова, лісотехнік за освітою, пізніше технік-технолог штучних волокон, він прийшов у науку та пам’яткохоронництво після кількох десятиліть роботи на виробництві.

У 1980 – 1998 рр. працював на посадах науковця і завідувача сектором охорони пам’яток історії та культури у Чернігівському історичному музеї ім. В. В. Тарновського, поставивши цю справу чи не найвищий щабель в Україні. І це не просто слова, а підготовка 312 паспортів й облікових карток на пам’ятки давньоруської епохи: десятки безіменних городищ і цілих літописних «міст», майже дві сотні селищ, більше сотні курганних і ґрунтових могильників... А, крім того, він не мислив себе без науки.

Почавши із дослідження чернігівських підземель ще в 60-ті рр. ХХ ст., Олександр Шекун відкрив десятки нових пам’яток археології. З-поміж них наразі загальновідоме в літературі й вузівських підручниках давньоруське сільське поселення Ліскове, що завдяки розкопкам науковця стало еталонним для давньоруських старожитностей Лівобережного Полісся. Досліджував археолог і Чернігівський дитинець, його оборонні споруди, вивчав рештки мурованої архітектури, ґрунтові та курганні некрополі. І все це документувалося у численних наукових звітах, а колекції розкопок відкладалися у збірках чернігівських музеїв.

На схилі літ паспортизував, детально обстеживши, більше 500 археологічних об’єктів Чернігівщини. Він автор більше 100 наукових праць, серед яких монографічні дослідження, виконані у співавторстві з його учнями (а це – більшість чернігівських археологів), книга про Олександрівське поселення київської культури, що на околиці Чернігова, підготовлена разом із його другом, професором Р. В. Терпиловським. Ним же впорядковані чимало археологічних колекцій Чернігівського історичного, Менського та Сосницького історико-краєзнавчих музеїв.

Олександр Володимирович не раз бував у Полтаві, брав участь в наукових конференціях у Полтаві й на території області – Лубнах, Горішніх Плавнях, в тому числі й тих, що проводилися в стінах Полтавського краєзнавчого музею. Як доброзичлива, чуйна і тактовна людина, завжди був готовий надати консультацію, допомогти порадою. Впродовж 40 років ми зустрічалися на наукових зібраннях різного рівня в Україні чи сучасному недалекому зарубіжжі. І завжди до О. В. Шекуна всі шанобливо та з повагою зверталися: «дядю Сашо».

27 листапада 2020 р. його не стало. Залишився душевний смуток, данина шани і поваги, а також вдячність за все добре й людяне у стосунках. А також пам’ять, що має бути вічною, закарбованою не тільки в наукових працях і публікаціях, а й спогадах колег та в історіографії слов’яно-руської археології, історії вітчизняного пам’яткоохоронництва, музейної справи, краєзнавства.

О. Б. Супруненко

20 11 28 shekun01