Тит Якович Гардасевич – полтавський губернський архітектор

У 1902 році в Полтаві оселився один із кращих випускників 1897 року Санкт-Петербурзького державного Інституту цивільних інженерів Тит Якович Гардасевич. Успішно завершивши навчання, молодий фахівець отримав звання цивільного інженера 1-го розряду з нагрудним знаком і у чині колезського секретаря прибув на службу до Полтавського губернського правління. Свою кар’єру Тит Гардасевич розпочав у будівельному відділенні виконуючим обов’язки молодшого архітектора. Фіналом стала викладацька і наукова діяльність у Полтавському інституті інженерів сільськогосподарського будівництва. Полтава стала йому другою домівкою, тут він осів, одружився, провів у місті усе життя і відійшов у засвіти.
Тит Якович Гардасевич народився 1 грудня 1870 року у місті Луцьку на Волині, був старшим сином у родині телеграфного механіка Південно-Західної залізниці. Вочевидь, батько походив з селян, про що вказує Тит Якович у відомих нам, власноруч написаних, радянських анкетах. Сам він отримав особисте дворянство, дослужившись у 1912 році до чину надвірного радника. Завдячуючи освітнім реформам, юнак не дворянського стану мав можливість вивчитися спочатку у Рівненському реальному училищі, потім продовжити освіту в Інституті. Як кажуть нині: спрацював соціальний ліфт.
До появи у Полтаві вчорашній випускник набирався практичного досвіду: спочатку 1897 року, у Москві на посаді помічника архітектора Митного округу, далі, протягом 1898 1901 років, займався проектуванням і будівництвом різноманітних об’єктів Південно-Західної залізниці у Києві та Одесі. Пропрацювавши вісім років молодшим архітектором у Полтавському будівельному відділенні, 1910 року Тит Якович був призначений на місце губернського архітектора, на якому перебував до початку 1919 року. З того часу життя полтавського дворянина перебувало у залежності від рішень і дій нової влади, яка не жалувала та не милувала «колишніх». Однак, архітектору Гардасевичу пощастило: вочевидь, рятувало від репресій його справжнє, не дворянське, походження. Тож 1919 року він перетворюється на старшого техніка Полтавської губернської земської ліквідаційної комісії. А станом на 1923 рік Тит Якович – вже на посаді голови губернської ради народного господарства. Зрештою, 1 травня 1923 року, він по праву повернувся до обов’язків губернського архітектора у Полтавському губернському виконавчому комітеті, які сумлінно виконував до 3 липня 1924 року. Тоді, у ході змін адміністративного управління, було скасоване Управління губернського архітектора, відповідно зникла і посада, яку обіймав Гардасевич.
Натомість життя професіонала не зупинилося. У 54 роки він змінив рід діяльності і розпочав новий етап – спочатку, до 1928 року, викладав у Полтавському індустріальному технікумі, згодом, у грудні 1931-го, майстра запросили на роботу до Полтавського інституту інженерів сільськогосподарського будівництва. Наступні 20 років Тит Якович присвятив навчальному закладу. Символічним є його давній зв’язок з колишнім Інститутом шляхетних дівчат, адже саме там викладала французьку мову пані Олена Казимирівна, дружина архітектора Гардасевича. Вони побралися близько 1912 року, мешкали у невеличкому будинку на Пушкінській вулиці, котрий, між іншим, вцілів до сьогодні.
Робота в інженерно-будівельному інституті розпочалася з керівництва студентським проектуванням на кафедрі архітектури, потім Тит Якович кілька років виконував обов’язки завідувача цієї ж кафедри, а з розвитком спеціальності у 1938 році очолив кафедру сільськогосподарських будівель і споруд, якою керував до 1952 року. Доцент Гардасевич мав лекційні курси, вів курсове і дипломне проектування, займався науковими дослідженнями, писав підручники. За часів окупації 1941 1943 років він з сім’єю, разом із викладацьким складом інституту, евакуювався до міста Уральська, що у Казахстані. Доля берегла Тита Гардасевича. Він пережив жахливі 30-ті, вцілів під час авіаналіту на евакопотяг, не потрапив під колеса репресивної машини після Другої світової війни. Завершив свою професійну діяльність архітектор-викладач Т. Я. Гардасевич у віці 82 років, лише тоді він вийшов зі стін інституту на пенсію. Старів, втрачав зір, слабшав, але до останнього бачили полтавці, як дворянин, архітектор, доцент ходив по вулиці у звичних домашніх справах. Титу Яковичу було 90, коли він полишив цей світ 25 травня 1961 року.
Щодо творчого спадку губернського архітектора Гардасевича, то Полтава має оригінальні будівлі, спроектовані ним. Не всі вони вціліли в авторському вигляді, а деякі відверто спотворені прийдешніми фахівцями. Але навіть у теперішньому непривабливому вигляді вони визнані пам’ятками архітектури місцевого значення: Червоні казарми на вул. Пушкарівській, 5 (1903), Олександрівське реальне училище на вул. Пушкіна, 83 а (1909), музичне училище Д. В. Ахшарумова на вул. Пушкіна, 30 (1914), аптекоуправління на вул. Європейській, 28, (1929). У Пирятині Гардасевич спроектував будівлю чоловічої гімназії (1912), у Костянтинограді (тепер м. Красноград Харківської обл.) – земської управи (1911), брав активну участь у численних архітектурних конкурсах дорадянської доби, на яких виборював призові премії.
Витвори Гардасевича вирізняються застуванням ремінісценцій історичних стилів французького ренесансу і романської архітектури, нерідко він використовував барокові деталі та класицистичні форми. У будь якому разі, авторські роботи архітектора Тита Яковича Гардасевича є взірцями майстерності і професіоналізму, мають авторський почерк і додають імпозантності міському, особливо полтавському, середовищу.

Для підготовки публікації використані матеріали джерел: дисертаційне дослідження авторки «Особливості образно-стильового розвитку архітектури Полтави 1920-1962 років», 2012; Ханко В. Енциклопедія мистецтва Полтавщини. – П., 2014. – Т. І. – С. 215 216; Кошлатий О. Архітектор і науковець // Вечірня Полтава. – 2010. – 29 грудня; Пустовіт Т. П. До питання про діяльність Управління губернського архітектора // Україна: архітектура, історія, мистецтво. Мат. ІV Всеукр. наук. конф. «Вайнгортівські читання». – П., 2012. – С. 82 91; Архітектори і місто / уклад. та ред. Бєлявська О. Ю. – П., 2018. – С. 118.

Оксана Бєлявська,
кандидат архітектури,
науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського

20 12 01 gardasevich02

20 12 01 gardasevich02

20 12 01 gardasevich02

20 12 01 gardasevich02