До Міжнародного дня гір

Щорічно, починаючи з 2003 р., 11 грудня, світова спільнота відзначає Міжнародний день гір. Свято встановлене Генеральною Асамблеєю ООН з метою привернути увагу людства до проблем розвитку гірських регіонів та збереження їх екосистем.      

На території Полтавської області є декілька унікальних природних об’єктів, які іменуються горами. Ця назва не зовсім відповідає їх будові, адже згідно визначенню, гора – різке локальне ізольоване підвищення земної поверхні суші, яке на 600 – 1000 і більше метрів піднімається над прилеглими рівнинами, має чітко виражені схили і лінію підошви.

Розглянемо декілька цікавих за формою рельєфу об’єктів Полтавщини, які здавна називають горами. Найвища точка поверхні Полтавської області розташована на Правобережжі Дніпра в межах Придніпровської височини – Деївська гора (колишній хутір Деївка, приєднаний до села Садки) у 5 км на південь від Крюківського району Кременчука. Абсолютна висота вершини кургану на пагорбі сягає тут 204,4 м. Розташування найвищої точки поверхні області зумовлено інтенсивними сучасними тектонічними підняттями схилів Українського кристалічного щита, кристалічні гірські породи якого залягають тут близько до земної поверхні (5 – 20 м). На цьому кургані знаходиться братська могила бійців Кременчуцької дивізії народного ополчення, які загинули при обороні міста 9 серпня 1941 р., та могила льотчика М.К. Виноградова. На честь загиблих встановлено обеліск.

Варто зазначити, що найвища точка області на Лівобережжі Дніпра знаходиться в 5 км на захід від смт Опішня Зіньківського району. Максимальна абсолютна відмітка рельєфу тут складає 202,6 м над рівнем моря. Вона відповідає Солохо-Диканському тектонічному підняттю порід осадового чохла. Це місце оголошено туристичним магнітом і разом з археологічними пам’ятками – городищем «Кардашів вал» (скіфський час) та Опішнянським городищем роменської культури (давньослов’янське) увійде до туристичного маршруту області. На Лисій горі, де розташована найвища точка в межах Полтавської рівнини, заплановано спорудження Сторожової вежі з оглядовим майданчиком, яка дасть уявлення про фортифікаційні споруди та побут доби козаччини. Гора стане продовженням археологічного парку «Триграддя».

Серед геологічних об’єктів Полтавщини, які носять назви гір, цікава Гора Пивиха. Вока простяглася з північного заходу на південний схід на 3,5 км над Кременчуцьким водосховищем між селом Максимівка Кременчуцького і смт Градизьк Глобинського районів. Узгір’я представлене двома горбами з абсолютними висотами 166 і 168,8 м. Це геологічне утворення є прикладом гляціодислокації, коли під натиском льодовика дніпровського зледеніння відбулося переміщення шарів гірських порід. У розрізі гори виділяють ранньо- та середньоантропогенові піски, що чергуються з глауконітовими пісками харківської світи та мергелями київської світи. У товщі морського мергелю виявлені чисельні вкраплення «роз» гіпсу. Об’єкт має геологічне, палеонтологічне (у відслоненнях знайдені численні рештки викопних видів рослин і тварин), ботанічне (місцезростання червонокнижного виду ковили волосистої, угруповання якої занесені до Зеленої книги України, та регіональнорідкісної ефедри двоколоскової), археологічне (виявлені верхньопалеолітичні місцезнаходження, поселення доби пізнього енеоліту, сліди поселення доби бронзи та селища ранньослов’янського часу, курганні могильники, у складі яких є майдани). На схилі гори Пивихи розташовувався Пивогірський (Пивський) Миколаївський монастир, заснований у 1515 р. На горі до початку 19 ст. були залишки насипів, валів стародавнього укріплення Городиської (Градизької фортеці). У 1969 р. Гора Пивиха оголошена геологічною пам’яткою природи місцевого значення. У 2009 р. площа заповідного об’єкту була розширена і віднесена до категорії ландшафтного заказника місцевого значення.

Між смт Шишаки с. Яреські розташована Бутова гора, протяжністю 1 км і висотою 79 м. За однією із версій гора отримала назву від прізвища Бут або Бутів, що була поширена серед козацтва. Тут спостерігається унікальне явище – порушення закону (ефекту) Карла Бера, коли річка північної півкулі підмиває, як зазвичай, не правий, а лівий берег. Саме Бутова гора розташована на високому лівому березі р. Псел, де річка огинає Радченківське солянокупольне підняття. Пагорб круто падає до річкової долини Псла, як правило, схили його покриті делювієм і поросли лісом. Лише в окремих місцях відслонюються четвертинні суглинки, червоно-бурі глини та міоценові товщі полтавської серії. Основна площа Бутової гори зайнята нагірною дібровою, у складі флори близько 350 видів рослин, серед яких занесені до Червоної книги України та регіонального списку: тюльпан дібровний, рябчик руський, коручка чемерникоподібна, шафран сітчастий, ковила волосиста, угруповання якої включені до Зеленої книги України. У підніжжя Бутової гори у 1936 р. виявлено джерело мінеральної води (Гоголівська гідрокарбонатно-хлоридно-натрієва вода). Бутова гора є геологічною пам’яткою природи місцевого значення.

Мальовнича природа цієї місцевості приваблювала багатьох. Не випадково на початку ХХ ст. тут знаходилось дачне поселення вчених, літераторів, громадських діячів та інших представників української інтелігенції. Саме тут на своїй садибі працював і відпочивав разом з родиною у 1913 – 1917 рр. академік В.І. Вернадський.

За Бутовою горою Псел різко підрізає Лису гору (геологічна пам’ятка природи місцевого значення). Це пагорб висотою 50 м, на якому відслонюються неогенові відклади – строкаті зелено-бурі і червоно-бурі глини. У наш час гора поросла молодим лісом. Окрім Шишацької Лисої гори неогенові відклади відслонюються на заповідній Миргородській Лисій горі у с. Попівка, висота якої сягає 60 м. Припсільські пейзажі у наш час добре можна оглянути з Сорокалітової гори, назва якої за однією із версій походить від прізвища Сорокаліт Леско, який володів цією місцевістю. Сорокалітова гора є візитною карткою села Яреські.

Мешканці Полтави горами називають підвищення, розташовані в західній частині міста, що лежить на високому вододільному плато, розчленованому біля долини Ворскли глибокими балками на ряд платоподібних «гір» – виступів: Монастирська гора, Старополтавська або Іванова гора, Інститутська гора, Панянська гора, з якими пов’язано багато історичних подій, легенд і переказів. я

Для підготовки публікації використані джерела: Булава Л.М. Фізична географія Полтавської області. Навчальний посібник для студентів – Полтава: ПНПУ імені В.Г. Короленка, 2020. – С. 7 – 9; Дзюба О., Магда В. Яреськи – вчора і сьогодні: [Історія рідного краю]. – Полтава: ТОВ»АСМІ», 2019. – С. 20, 21, 26; Закалюжний В.М., Джурка Г.Ф. Полтавська область. Геолого-географічний нарис. – Полтава, 2000. - С. 112, 115, 119, 120; Звід пам’яток історії та культури України: Полтавська область: Глобинський район / Полт. краєзн. муз. Імені В. Кричевського; Андрієць В.А., Білик О.М., Гавриленко І.М. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2014 – С. 146 – 148, 165; https://kolo.news/category/vlada/13294.

Підготувала С.Л. Кигим – завідувачка науково-дослідного експозиційного відділу природи

20 12 11 gory01

20 12 11 gory01

20 12 11 gory01

20 12 11 gory01