Довгий непростий життєвий шлях випав на долю цієї видатної людини. Пережитий у дитинстві голодомор, рання втрата батька-шахтаря, фронтова юність, важке поранення у 1941-му, наслідки якого відчував усе життя. Після війни молодий комуніст, нагороджений бойовими орденами і медалями, Микола Руденко мав усі передумови для стрімкого кар’єрного злету. Видавши першу поетичну збірку «З походу», в 1947 році він був прийнятий у Спілку письменників України, призначений відповідальним секретарем видавництва “Радянський письменник”, редактором журналу “Дніпро”, а невдовзі став секретарем парткому СПУ і членом Київського міськкому КПУ.
Та вже у 1949 році М. Руденко вперше висловив незгоду з «лінією партії», відмовившись давати негативні характеристики звинуваченим у «космополітизмі» єврейським письменникам. Тож у 1950-х уже не мав ніяких посад і привілеїв. Зайнявшись вивченням економічної теорії марксизму, Руденко виступив з її критикою і створив власну філософію, наріжним каменем якої було поєднання енергії сонця з творчою працею людини-землероба. Написані про це «Економічні монологи» мали велику популярність у «Самвидаві» 1970-х. За критику марксизму Миколу Руденка виключили із партії і Спілки письменників, віддали під слідство та піддали психіатричній експертизі, після чого він був змушений працювати нічним сторожем.
У 1976 році М.Д. Руденко став одним із засновників і очільником Української Гельсінської групи. За свою правозахисну діяльність разом із дружиною Раїсою був засуджений до заслання, з якого подружжя повернулося тільки у 1987 році. Оскільки майно, включно із квартирою у Києві у Руденків конфіскували, вони емігрували до США, де продовжували свою правозахисну, літературну і педагогічну діяльність. Всі тиражі виданих у 1950-70-х роках поетичних та прозових творів (а це 17 найменувань книг) Миколи Руденка вилучили з бібліотек і з продажу. Тільки у вересні 1990 року правозахисники змогли повернутися до України, були реабілітовані і відновлені в громадянських правах.
В незалежній Україні Микола Данилович Руденко здобув заслужене визнання. У 1993 році за роман «Орлова балка» він отримав Державну премію ім. Т.Г. Шевченка в галузі літератури. Були видані філософські твори, які сам Микола Данилович вважав головними працями свого життя. У 1996 році М. Руденко був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, а в 2000-ому йому було присвоєне звання Героя України.
Мало кому відомий такий факт: один із 83-х своїх днів народження Микола Руденко святкував у Полтаві. Це було 19 грудня 1948 року. Микола Данилович, молодий тоді поет і редактор «Дніпра», приїхав до нашого міста в особистих справах. Його товаришем і гідом по Полтаві був письменник Олесь Юренко, який отримав у той день три книги Руденка з пам’ятними написами. А святковий стіл для іменинника накривали народна поетеса Марфа Сидорівна Бондаренко і поет Федір Гарін. Про це йдеться у неопублікованому нарисі О.С. Юренка «Іменинник», що разом із власноручними листами Миколи Руденка, написаними у 1949 році, зберігається у фондах Наукового архіву Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
Світлана Капко науковий співробітник ПКМ імені Василя Кричевського.
Фото із відкритих джерел мережі Інтернет.
19 грудня відзначаємо 100-річчя з дня народження українського правозахисника, філософа, поета і редактора Миколи Даниловича Руденка (1920-2004)
Довгий і непростий життєвий шлях випав на долю цієї видатної людини. Пережитий у дитинстві голодомор, рання втрата батька-шахтаря, фронтова юність, важке поранення у 1941-му, наслідки якого відчував усе життя. Після війни молодий комуніст, нагороджений бойовими орденами і медалями, Микола Руденко мав усі передумови для стрімкого кар’єрного злету. Видавши першу поетичну збірку «З походу», в 1947 році він був прийнятий у Спілку письменників України, призначений відповідальним секретарем видавництва “Радянський письменник”, редактором журналу “Дніпро”, а невдовзі став секретарем парткому СПУ і членом Київського міськкому КПУ.
Та вже у 1949 році М. Руденко вперше висловив незгоду з «лінією партії», відмовившись давати негативні характеристики звинуваченим у «космополітизмі» єврейським письменникам. Тож у 1950-х уже не мав ніяких посад і привілеїв. Зайнявшись вивченням економічної теорії марксизму, Руденко виступив з її критикою і створив власну філософію, наріжним каменем якої було поєднання енергії сонця з творчою працею людини-землероба. Написані про це «Економічні монологи» мали велику популярність у «Самвидаві» 1970-х. За критику марксизму Миколу Руденка виключили із партії і Спілки письменників, віддали під слідство та піддали психіатричній експертизі, після чого він був змушений працювати нічним сторожем.
У 1976 році М.Д. Руденко став одним із засновників і очільником Української Гельсінської групи. За свою правозахисну діяльність разом із дружиною Раїсою був засуджений до заслання, з якого подружжя повернулося тільки у 1987 році. Оскільки майно, включно із квартирою у Києві у Руденків конфіскували, вони емігрували до США, де продовжували свою правозахисну, літературну і педагогічну діяльність. Всі тиражі виданих у 1950-70-х роках поетичних та прозових творів (а це 17 найменувань книг) Миколи Руденка вилучили з бібліотек і з продажу. Тільки у вересні 1990 року правозахисники змогли повернутися до України, були реабілітовані і відновлені в громадянських правах.
В незалежній Україні Микола Данилович Руденко здобув заслужене визнання. У 1993 році за роман «Орлова балка» він отримав Державну премію ім. Т.Г. Шевченка в галузі літератури. Були видані філософські твори, які сам Микола Данилович вважав головними працями свого життя. У 1996 році М. Руденко був нагороджений орденом «За заслуги» ІІІ ступеня, а в 2000-ому йому було присвоєне звання Героя України.
Мало кому відомий такий факт: один із 83-х своїх днів народження Микола Руденко святкував у Полтаві. Це було 19 грудня 1948 року. Микола Данилович, молодий тоді поет і редактор «Дніпра», приїхав до нашого міста в особистих справах. Його товаришем і гідом по Полтаві був письменник Олесь Юренко, який отримав у той день три книги Руденка з пам’ятними написами. А святковий стіл для іменинника накривали народна поетеса Марфа Сидорівна Бондаренко і поет Федір Гарін. Про це йдеться у неопублікованому нарисі О.С. Юренка «Іменинник», що разом із власноручними листами Миколи Руденка, написаними у 1949 році, зберігається у фондах Наукового архіву Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
Світлана Капко науковий співробітник ПКМ імені Василя Кричевського.
Фото із відкритих джерел мережі Інтернет.