З Полтавщиною тісно пов’язаний видатний український скульптор, майстер станкового та монументального портрету Олександр Ковальов (18 (31) грудня 1915, Рогачов, Білорусь – 18 грудня 1991, Київ). За значний мистецький доробок, створений майже за п’ятдесят років творчої діяльності, його відзначено званнями «Лауреат Сталінської премії СРСР» (1950), «Народний художник УРСР» (1963), «Лауреат Державної премії України ім. Т. Шевченка» (1975), «Народний художник СРСР» (1979). Серед галереї робіт Олександра Олександровича переважають твори присвячені відомим письменникам, поетам, композиторам: М. Лисенку (1965, м. Київ), О. Пушкіну (1962, м. Київ; 1970, м. Нью-Йорк), М. Рильському (1968, м. Київ; 1972, с. Романівка Попільнянського району Житомирської області), І. Карпенку-Карому (1969, Музей-заповідник «Хутір Надія», с. Миколаївка Кіровоградського району Кіровоградської області), Л. Ревуцькому (1989, с. Іржавець Ічнянського району Чернігівської області), Т. Шевченку (1991, м. Біла Церква Київської області). Створив він і пам’ятник Миколі Гоголю, що знаходиться на території Національного музею-заповіднику М.В. Гоголя в селі Гоголеве Шишацького району Полтавської області.

Одна скульптура майстра – погруддя Миколи Васильовича Гоголя – зберігається в колекції Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського. Хоча у багатьох енциклопедичних виданнях помилково подана інформація про зберігання роботи в Полтавському художньому музеї (нині – Полтавський художній музей (галерея мистецтв) імені Миколи Ярошенка).
До зібрання музею скульптурний портрет Миколи Гоголя 1953 року, переданий у 1963 році Дирекцією художніх виставок України згідно розпорядження Міністерства культури УРСР. З 2019 року скульптура представлена в експозиції залу № 14.
Погруддя з тонованого гіпсу на круглій рельєфній підставці. Голова – напіванфас. Письменник зображений у сорочці з коміром, під яким зав’язана шийна хустка, у жилеті та плащі-пелерині.
При безпосередньому огляді скульптури стає зрозуміло: перед нами робота зрілого автора. Як і у випадку відомого скульптурного зображення колгоспниці Олени Хобти, можемо стверджувати, що погруддя М.В. Гоголя – це портрет-біографія Гоголя-мандрівника. Здається, геній тільки повернувся з дороги, яку так любив, бо думав, що вона вилікує його від усіх хвороб. «Дорога дивовижно рятівна для мене…», – так він писав у своїх листах до друзів. Його погляд зосереджений та спрямований на щось дуже важливе, але, як завжди, це нікому невідомо, окрім самого письменника. Виникає відчуття, що ледь усміхнений Микола Васильович вже обдумує чергову повість. «Сюжет, який останнім часом ліниво тримав я в голові…розгорнувся переді мною з такою величчю, що все в мені відчуло солодкий трепет…».
На нашу думку, Олександру Ковальову в скульптурі вдалося досить точно передати не лише зовнішні риси Гоголя – характерну зачіску, форму носа, вузькі, примружені очі, а й всю гостроту психологічного стану прозаїка, вимушеного шукати натхнення в постійних мандрах. Олександр Олександрович, узагальнивши іконографічні зображення М. Гоголя, створив власний образ прозаїка, яким його могли бачити сучасники за кордоном і в рідній країні у 1830 – 1840-х роках, у час найбільшої слави. Відповідає він і опису С. Аксакова. У «Знайомстві з Гоголем» Сергій Тимофійович згадував, що коли автор «Ревізора» повернувся до Росії з Італії восени 1839 року – зовсім не нагадував колишнього Миколу Васильовича. «Прекрасне біляве волосся лежало в нього майже по плечі, красиві вуса, еспаньйолка довершували зміну. Риси обличчя набули зовсім іншого значення».
Завдяки пишним складкам пелерини, шийної хустки, фурнітурі одягу, О. Ковальову вдалося створити виразний силует та об’єм скульптури. До речі, зазначимо, у гоголівські часи чоловіки носили шийні хустки та краватки, що ввійшли в моду пізніше. Перші – М. Гоголь шив собі сам. І займався цією справою досить серйозно. А щодо інших аксесуарів – його добра приятелька О. Смірнова-Россет пригадувала, що «…в нього було три краватки, одна парадна, друга повсякденна й одна дорожня тепла».
Погруддя експонувалося на виставці «Слово Гоголя дивне…», до 210-річчя з дня народження М.В. Гоголя у 2019 році, а по її завершенні гармонійно вписалося в розділ експозиції «Історичне минуле краю» («Полтавська губернія в ХІХ – на початку ХХ ст.»).
Ганна Барська – завідувачка відділу історії пізнього середньовіччя і нового часу ПКМ імені Василя Кричевського.
Олеся Васецька − старший науковий співробітник відділу історії пізнього середньовіччя і нового часу ПКМ імені Василя Кричевського.