Книги із зібрання Самійла Величка

Біографічні відомості про видатного літописця Самійла Величка досить бідні. Залишаються нез’ясованими до кінця питання стосовно його походження, освіти, кола знайомих, зв’язків із тогочасними історичними подіями тощо. У більшості дослідники використовували лише ту інформацію, яку сам С. Величко подав про себе на сторінках свого твору. Однак жоден дослідник, який працював з його «Літописом», не заперечував той факт, що Самійло Величко був високоосвіченою людиною. Величезне коло джерел, літературних прозових, поетичних, релігійних творів, зразки періодичних видань, якими він послуговувався та використовував у «Літописі» свідчать, що крім української, він вільно володів польською, латинською, німецькою, а також церковнослов’янською і російською мовами. Ряд науковців, працюючи над темами власних досліджень, випадково або в результаті цілеспрямованого пошуку натрапляли на книги, підписані рукою Самійла Величка, який на той час був канцеляристом Війська Запорозького.

Існування ж власної бібліотеки козацького літописця довгий час залишалося невідомим. У 1959 р. авторитетна московська книгознавець Т. Каменєва опублікувала каталог видань Чернігівської друкарні, вказавши на наявність написів С. Величка на двох книгах: «Цариця неба» Лазаря Барановича та на панегірику Івана Величковського: «З книг Самуйла Велички канцеляриста Войска Запорозского» та «З книг Самойла Величка канцеляриста В[ойска] З[апорожского]». Згодом текстолог і книгознавець В. Колосова опосередковано виявила у московських архівах сім книжок з власної бібліотеки С. Величка, з автографом: «З книг Самоїла Величка канцеляристи».
Велика робота щодо встановлення місцезнаходження книг з бібліотеки С. Величка була проведена російською дослідницею Т. Таїровою-Яковлевою під час підготовки нового видання «Літопису». Продовжуючи цілеспрямовані пошуки, вона отримала підтвердження завідувача архівосховища РДАДА (Російського державного архіву давніх актів) А. Буличова, що саме там знаходяться одинадцять книги з інскриптами С. Величка. За твердженням того ж А. Буличова, насправді книг було дванадцять – один твір «приброшуровано» до іншого. Усі вони зберігалися єдиним комплексом, мали особисті «скріплення» та власну нумерацію літописця. У своєму дослідженні Т. Таїрова-Яковлева навела повний список книг із бібліотеки С. Величка, що збереглися в архівах. Серед них роботи С. Яворського, Л. Барановича, І. Величковського, П. Орлика та ін.
Формування книжного зібрання С. Величка відноситься до 1690 р., що підтверджується його особистим інскриптом у книзі С. Яворського «Echo glosu wolaiacego na puszczy», виданій у друкарні Києво-Печерської Лаври 1689 р.: «З книг Самойла Василіевича Величка, канцеляристи Войска Запорозского. Року 1690». Цей напис уточнює інформацію самого Самійла Величка, наведену у «Літописі», про початок його служби у Генеральній військовій канцелярії: «1690 року, на самомъ початку его, между свята Рождества Господня, началъ я, сихъ літописних деяній графъ и сказатель (в килконадцятъ лет будучи), служити войску Запорожскому, въ поважномъ дому зъ пановъ Малоросійскихъ благородного Его Милости пана Василія Леонтіевича Кочубія, писаря на тотъ часъ войскового енерального, за преречоного гетманства Мазепового».
Найбільш рання книга за часом появи – це панегірик віленського видання 1676 р. «Політ стріл Стеткевичів, тятива Аполлона до вікопомної слави спрямована», написаний ректором Віленської академії Казимиром Станіславом Олевницьким-Вітаковським на посвяту Єжи та Яну Стеткевичам, підкомірникам Брацлавським. Як і більшість сучасників, С. Величко підписував свої книги власною «скріпою», ставлячи одне або два слова внизу кожної початкової сторінки. Частина книг, перш ніж потрапити до майбутнього літописця, належала студенту-філософу Києво-Могилянської академії Ф. Вірозубу, від якого перейшла до Самійла Величка. Один із інскриптів відноситься до 1708 р. Остання дата підтверджує слова літописця про те, що його служба в канцелярії драматично завершилася «на самомъ концу рока 1708», коли він опинився в російському полоні.
Доля ж самих книг, що зберігалися серед речей Самійла Величка у будинку Генеральної канцелярії в Батурині або ж на Гончарівці, скоріше за все, була очевидною: разом із батуринським архівом і бібліотекою І. Мазепи їх захопили війська О. Меншикова. Потім все опинилося у Санкт-Петербурзі та Москві. Книги із бібліотеки Самійла Величка знаходяться в тих самих зібраннях давньосховища РДАДА, що й найбільш цінні грамоти Генеральної військової канцелярії.
Книги з бібліотеки С. Величка слугують цінним джерелом для уточнення його біографії. Завдяки написам можемо не лише простежити датування періоду служби літописця, а ще й маємо незаперечне підтвердження його існування як дійсної історичної постаті. Книги являють собою надзвичайно цінні джерела для розуміння витоків «Літопису», поглядів С. Величка, його смаків та вподобань.
«Виявлення книг із бібліотеки С. Величка, − вважає Т. Таїрова-Яковлєва, − має для історії України раннього нового часу велике значення. Досі ми знали про книгозбірні гетьманів (І. Самойловича, І. Мазепи), професорів-могилянців (І. Борецького, С. Яворського, Ф. Прокоповича), письменників (Л. Горки) та ін... Але те, що рядовий канцелярист мав добру освіту і власне книжкове зібрання (а таким був С. Величко) – факт новий та напрочуд цікавий..».
(Підготовлено за виданнями: Т. Таїрової-Яковлевої, А.Буличова, Я.Дзири).

А. Лавріненко − старший науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського,
В. Яремченко − старший науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського

20 12 21 knygy