Архітектура – це застигла у камені … політика, – слушне твердження, і наочно продемонстроване у Полтаві за часів блискавичного перетворення українського повітового, а раніше полкового, міста на губернський центр Російської імперії.
27 лютого 1802 року була заснована Полтавська губернія, містом резиденції генерал-губернатора Малоросії призначили Полтаву. Князь О. Б. Куракін, прибувши до тільки-но створеної губернії, мабуть, вже був готовим до того, що Полтава, як урбаністичне утворення, м’яко кажучи, не відповідала тим вимогам, котрі до неї висувалися. Мурованих будинків, придатних для розміщення нових адміністративних установ та проживання столичних чиновників високого рангу, не було, так само, як не було аніякої мілітаристської парадності у самому образі міста, що за височайшими указами мало віддзеркалювати військову славу та перемогу у Полтавській битві.
Перший генерал-губернатор рішуче взявся за реконструкцію Полтави і перетворення її на зразковий губернський центр. Задля якнайшвидшої реалізації сміливих задумів він запросив на службу архітектора Михайла Андрійовича Амвросимова. Напевне, це був гарний шанс для вихованця московської Архітектурної школи М. Ф. Казакова проявити свої здібності і вміння на теренах Полтави. Зазначимо, що 26-річному губернському архітектору Амвросимову це вдалося блискуче.
Михайло Андрійович Амвросимов народився у Санкт-Петербурзі. За різними джерелами, час його народження варіюється від 1770 до 1780 року. Але притримуючись енциклопедичних даних, зупинимось на даті 1776 рік.  Кар’єру молодий дворянин розпочав 1790 року службою кадетом лейб-гвардії Санкт-Петербурзького Преображенського полку, був підвищений до звання унтер-офіцера, вже з 1797 року він – учитель архітектури і арифметики. Вочевидь, у цей проміжок часу Михайло Андрійович успішно навчався архітектурі, бо незабаром, у 1798 році, обійняв посаду помічника архітектора в Конторі міських будівель, а з 1799-го працює викладачем сільської архітектури в Петербурзькій школі практичного землеробства при Міністерстві наділів.
1802 рік став переломним для молодого архітектора. Полишивши назавжди столицю, він переїхав до провінціальної Полтави на посаду губернського архітектора задля втілення у життя грандіозного задуму докорінної реконструкції українського міста. Аби зреалізувати намічені плани, при губернському правлінні було створено Будівельну експедицію та креслярню, яку очолив М. А. Амвросимов.
З-під руки губернського архітектора вийшов перший проект містобудівних перетворень Полтави, яким впроваджувалися тодішні найсучасніші урбаністичні принципи – регулярна система розпланування з прямолінійними вулицями та мережею прямокутних кварталів. На відміну від попередників – землемірів, які, за наказом Катерини ІІ, виконали проекти планування та впорядкування забудови міста, що механічно накладалися на історичну структуру Полтави та не враховували особливості рельєфу і орографії, Амвросимов підійшов до справи дуже тактовно. За його планом, існуюча містобудівна ситуація і віялоподібна трипроменева система вулиць не перекроювалася, а зберігалася, розвивалася, подовжуючи місто у глибину плато. Базисний елемент – широкий головний проспект (нині вулиця Соборності) брав початок із Соборного майдану, простягався далі на північний захід і завершувався круглою площею поблизу нової міської межі. Обабіч центральної вулиці намічалося організувати прямокутні площі, на яких мали б спорудити сучасні адміністративні та громадські будинки. Поперечними вулицями утворювалися житлові квартали, призначені для периметральної забудови.
На одній з площ, прилягаючих до проспекту, планувалося встановити монумент на честь перемоги у Полтавській битві. Перший проект пам’ятника у 1803 році розробив також Михайло Амвросимов, заклавши образ і художнє вирішення монумента, які бачимо сьогодні. Після височайших зауважень, а проект погоджувався імператором, автор вніс корективи і 1804 року направив до столиці другий варіант. Подальша доля проекту і пам’ятника опинилася у руках видатних майстрів зодчества і скульптури Академії мистецтв. Зберігаючи ідею, композицію, скульптурне оздоблення і сенсові значення, закладені Амвросимовим, академік архітектури Ж. Ф. Тома де Томон виконав остаточний варіант проекту, який 9 травня 1905 року було погоджено до будівництва. Роботу над скульптурами доручили академіку Ф. Ф. Щедрину. Довелося змінити і місце розташування тріумфальної колони – його вирішили зводити на Круглій площі, що за нових умов набувала значення головної. 1805 року губернський архітектор М. Амвросимов розробив черговий варіант розпланування Полтави, яким усі будівлі офіційних установ переміщувалися на Круглу площу. До Санкт-Петербургу у 1806 році направлено креслення «Генеральне положення казенних споруд на Олександрівській площі». Цей проект був погоджений до виконання, і Полтава через кілька років отримала унікальний архітектурний ансамбль. Будівничий Круглої площі М. А. Амвросимов взяв за основу зразкові проекти професора архітектури А. Д. Захарова, але ретельно їх перепрацював, адаптувавши уніфіковані проектні вирішення до місцевих умов. Під його орудою були зведені будинки генерал-губернатора, віце-губернатора, цивільного губернатора, будівлі губернських і повітових присутніх місць. За роботу над створенням Монументу Слави Михайло Андрійович отримав чин надвірного радника, був нагороджений орденом Святого Володимира четвертого ступеня.
Губернський архітектор М. А. Амвросимов залишив творчий спадок, який фактично перетворив Полтаву в класицистичне місто – місто панування російського ампіру. За його проектами були зведені будівлі богадільні (1808), театру (1810), робітного заїжджого двору (1812), торговельних рядів (1812–1814), житлові будинки. Зі збережених донині маємо особняк В. В. Капніста на Першотравневому проспекті (1805), в якому розташований літературно-меморіальний музей І. П. Котляревського.
Окрім Полтави М. А. Амвросимову разом з архітектором А. Карташевським вдалося реконструювати більшість повітових міст Полтавщини і Чернігівщини за генеральними планами, що розроблялися у губернській креслярні. Під його керівництвом здійснювалися перепланування Кременчука, Ромен, Пирятина, Зінькова, Гадяча, Хоролу, Прилук та їх забудова будівлями адміністративно-громадської інфраструктури. Лікарні, казарми, військові лазарети, торговельні ряди, повітові училища, присутні місця – такими архітектурними об’єктами у стилістиці російського класицизму наповнилися міста і містечка губернії.
Архітектор Михайло Амвросимов присвятив Полтавській губернії 15 років. 1817 року він переїхав до Воронежа на посаду губернського архітектора. Клопотався про переведення тодішній воронезький цивільний губернатор М. І. Бравін, який протягом 1810–1812 років очолював полтавське цивільне губернаторство. У Воронежі Амвросимов працював недовго, до 1819 року. За станом здоров’я вийшов у відставку і перебрався до Новочеркаська. З 1820 року – він військовий архітектор Області Війська Донського, автор проектів православних храмів у Новочеркаську та прилеглих станицях. З 1818 по 1825 роки Амвросимов керував будівництвом першого Патріаршого Вознесенського собору у Новочеркаську (1811, архітектор А. Руска).
1825 року у Новочеркаську, у віці 49 років архітектор Михайло Андрійович Амвросимов відійшов у вічність.

Для підготовки публікації використані матеріали джерел: Ханко В. Енциклопедія мистецтва Полтавщини. – П.: ТОВ «АСМІ», 2014. – Т. І. – С. 86–87; Тимофієнко В. І. Зодчі України кінця ХVІІІ – початку ХХ століть: Біографічний довідник. – К.: НДІТІАМ, 1999. – С. 13–14; Онищенко Н. Е. Творчество мастеров русского монументального искусства в Полтаве в начале XIX в. // Зодчество Украины. К.: Академия архитектуры УССР; Институт истории и теории архитектуры, 1954. − С. 213–238; Вечерський В. В. Амвросимов Михайло Андрійович // Велика українська енциклопедія. URL: https://vue.gov.ua/; Амвросимов, Михайло Андрійович Амвросимов Михаил Андреевич // Сайт «Воронежский гид». – URL: https://vrnguide.ru/bio-dic/a/amvrosimov-mikhail-andreevich.html  
Оксана Бєлявська – кандидат архітектури, науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського