До дня народження В. Г. Кричевського (1872 – 1952)

20 12 31 krichevskiy01В.Г.Кричевський – творець нового архітектурного стилю. Будинок Полтавського земства (Полтавський краєзнавчий музей імені Василя Кричевського) – видатна пам’ятка українського модерну

Василь Кричевський – видатний архітектор, живописець, графік, сценограф, перший художник українського кіно, автор малюнка герба УНР – тризуба, прийнятого і в новій незалежній Україні, талановитий самоук, постать якого в мистецтві можна порівняти з Творцями епохи Відродження.

Він народився 31 грудня 1872 р. в с.Ворожба на Харківщині (нині Сумщина) в родині фельдшера Григорія Кричевського і Прасковії Тоцької (з роду збіднілих дворян). Закінчив Ворожбівську двокласну школу і церковно-приходську школу в с.Нижня Сироватка, Харківське Залізнично-Технічне училище. «Архітектурні університети» пройшов у архітекторів Харкова Сергія Загоскіна, Альфреда Шпігеля, Олексія Бекетова.

Роль Загоскіна у житті і творчій долі Кричевського важко переоцінити, адже сам Майстер все життя називав його «другим батьком і своїм мистецьким учителем». Разом із синами Сергія Загоскіна Василь був вільним слухачем Харківського університету, відвідуючи численні публічні лекції відомих учених: історика Дмитра Багалія, природознавця Андрія Краснова, етнографа і літературознавця Миколи Сумцова, мистецтвознавця Єгора Рєдіна. У домі свого вчителя він зустрівся і познайомився з Григорієм Мясоєдовим, Михайлом Врубелем, Костянтином Станюковичем, приятелем Тараса Шевченка Левом Жемчужниковим, який ще тоді розповів йому про будинок Григорія Галагана, споруджений за давніми українськими зразками.

1891 р. Сергій Загоскін рекомендує Василя Кричевського тодішньому міському архітектору Альфреду Шпігелю на посаду помічника. Рік перебування у Шпігеля стає плідним у подальшому професійному зростанні. Архітектор-початківець самостійно виконує проект фасаду будинку Товариства гірничопромисловців, проект будинку Торгових рядів, вдосконалюється як пейзажист, захоплюється ідеями відродження старих народних традицій, створення художньо-декоративних шкіл і товариств.

Час перебування у А.Шпігеля позначений і досить частими подорожами-відрядженнями. Одне з них у містечко Івня Обоянського повіту Курської губернії у колишній маєток Олексія Карамзіна – сина історика і письменника Миколи Карамзіна – стало визначальним для створення в подальшому українського модерну. Будинок мав головний корпус, два флігелі, 40 кімнат, обладнаних у різних стилях. З часом Кричевський доходить висновку – в українському народному стилі можна творити закінчені інтер’єри і цілі будови.

1893 р. В.Кричевського запрошує на роботу Олексій Бекетов у свою архітектурну майстерню «Бюро Бекетова». Десять років праці у Бекетова були роками професійного становлення Кричевського, роками вироблення свого мистецького почерку в архітектурі.

В цей період Василь Григорович активно відвідує виставки: передвижників; 1896 р. – художньо-промислова виставка у Нижньому Новгороді, де зацікавився творами Врубеля і Шильдера; 1898 р. – виставка англійських і німецьких акварелістів, влаштована Сергієм Дягілевим у Петербурзі. Англієць Френк Бренгвін став одним із його найулюбленіших художників не лише тому, що мав потужний живописний талант, а й через свою універсальність. Кричевський пройнявся глибокою місткістю його праць у галузі вітража, картонів для килимів, його бездоганним знанням якостей і можливостей матеріалу, добротною обізнаністю з традиціями і з самою технікою стародавніх народних ремесел. Він починає систематично вивчати народні ремесла, веде свого роду «зображальний щоденник», замальовуючи вироби народних майстрів, орнаменти, маєтки дідичів.

У листопаді 1902 р. В.Г.Кричевський стає учасником з’їзду художників у Полтаві, де розглядалися питання видань народних орнаментів. Можливість видати добірку національних орнаментів надихнула на спробу національно забарвити й архітектурну споруду – будинок губернського земства у Полтаві.

Ще 1893 р. заговорили про створення нового будинку для Полтавського земства. Через шість років земський архітектор Олександр Ширшов створив проект у дусі неоренесансу. Після доопрацювання проекту В. Ніколаєвим, на початку 1903 р. було повністю закладено фундамент і в деяких місцях зведено стіни до другого поверху. Але ніщивна критика Сергія Васильківського дала поштовх до гострої дискусії між прихильниками українського стилю та шовіністично налаштованими депутатами земства і представниками громадськості. Було призначено конкурс, який відбувся 23 червня 1903 р. На ньому розглядалося п’ять проектів: у стилі ренесанс (О.Ширшов, В.Ніколаєв), у стилі середньовічних флорентійських абатств (І.Жолтовський), у північноросійському (П.Волков), у стилі модерн (П.Віленський), у південноросійському (В.Кричевський). Проект Василя Кричевського було визнано кращим і автору присудили першу премію. Після перемоги у конкурсі життя мистця на кілька років міцно пов’язується з Полтавою.

В.Г.Кричевським було виконано понад п’ятсот робочих креслень проекту. Від загального об’єму споруди до найменших деталей інтер’єрів, – усе було докладно опрацьовано автором.

Споруджувався будинок земством господарчим методом. Тут брали участь фірми, підрядчики з різних міст України, Росії, Польщі. Цегла на будівництво доставлялася з заводу Фон-Белі (Полтава, Очеретянка), цемент – із Новоросійська, мармур – з Одеси, система парового опалення була виготовлена заводом Аркушевського в Лодзі. Плитки синього, зеленого та жовтого кольорів, якими викладено панелі у вестибюлі, гостьовому та великому залі, виготовлялися на фабриці Кузнецових в Орловській губернії та під Москвою. Тут були зроблені і виті майолікові колони жовтого кольору з синіми поперечними поясами на кінцях. Такі ж плитки білого та зеленого кольорів виготовлялися у Миргородській земській художньо-промисловій школі. Фасади та бокові частини будинку були обкладені спеціально виготовленою в опішнянських майстернях цеглою світло-жовтого кольору (так званий «кабанчик»).

Дах на передній частині будинку було вкрито полив’яною черепицею, виготовленою на Малобудищанському заводі, з чотирьох кольорів: зеленого, блакитного, фіолетового та жовтого. Черепиці зеленого кольору було близько вісімдесяти відсотків, тому загальний колір даху здавався зеленавим. Застосування традиційного для України будівельного матеріалу – глини – було переосмислене Кричевським із сучасних позицій, з урахуванням європейського досвіду. За його ініціативи був запрошений досвідчений майстер майоліки з Москви Петро Ваулін. Під його та опішнянського гончаря Івана Гладиревського керівництвом виконували усі майолікові деталі, орнаментовані за ескізами автора проекту.

Крім глини, так само доречно і гармонійно використане скло – вітражі у вікнах над головним входом та над балконом і вітражі-вставки в оформленні дверей, а також дерево, прикрашене різьбленням, виконаним відомим народним майстром з с.Великі Будища на Диканщині Прокопом Юхименком

1908 р. будівництво було закінчене, і в листопаді земський дім освятили. «Дім, як грім», — сказав про нього Сергій Васильківський. Будинок земства у Полтаві – програмний твір українського модерну. Він витриманий в єдиному стилістичному ключі з використанням традицій народного, культового і фортечного будівництва: ш-подібної форми, з фасадом, який оживляється трьома виступами-ризалітами, центральний – фланкується двома чотирикутними баштами з гострим дашком, що закінчуються рапідами (об’єднувальним елементом між ризалітами є по троє спарених вікон на кожному, підкреслених витими майоліковими колонами); чотирисхилий і двосхилий дах із заломами, що виступає назовні, та підтримується кронштейнами-кониками, притаманний українським селянським хатам та козацьким кам’яницям; широка червона смуга над цоколем (так «підводили» хати на Полтавщині кольоровою глиною для більшої виразності); шестикутна форма вікон і дверей центрального входу, характерна для народних господарських будівель. Барвистої декоративності надають майолікові вставки із зображенням «дерев життя» і гербів міст Полтавщини, які символізують єдність полтавських земель і державну гідність України, на обороні якої стояли козацькі полки.

Бокові фасади мають такі ж орнаментовані вставки, як і головний фасад. І навіть «дворова» частина будинку має певну урочистість – прикрашена керамічними кольоровими три-і-п’ятирядними панелями з кахоль й ошатно вирішеними сходами (вхід до музею).

Інтер’єр будинку, сповнений динамічних переходів від простору вестибюля першого поверху через широкі марші парадних мармурових сходів на другий поверх, обрамлених овальними арками, які відкривають простори правого і лівого крила. Оточує сходи і галереї другого поверху балюстрада з білими куманцями. Чотиригранні, звужені догори колони, перила, стовпи арок, балки перекриття (нагадують сволоки хати), – все вкрито стилізованими геометричними і рослинними орнаментами, в основі яких лежить народна символіка.

З появою будинку Полтавського земства розпочався не тільки новий етап української архітектури, а й української художньої культури взагалі.

Паралельно з будівництвом земства Василь Григорович разом із письменником, мистецтвознавцем Василем Горленком їздив по селах Полтавщини, вишукуючи нові матеріали з історії та етнографії краю. У 1904-1905 рр. виконав ряд проектів будинків у національному стилі: народний дім у Лохвиці, приватні дачі Миколи Дмитрієва та Дмитра Милорадовича в с.Яреськи, а у 1913-ому – будинок В. І. Вернадського в Шишаках.

Останній раз Василь Кричевський відвідав Полтаву 1939 р. під час роботи етнографічно-архітектурної експедиції і сфотографувався на сходах головного творіння свого життя – земського дому, а на той час – Полтавського краєзнавчого музею.

Багато що з мистецького спадку В.Кричевського було втрачено, загинуло у полум’ї світових війн. Тим вагоміше, що Полтавський земський дім залишився у часі, повстав, як «Фенікс з попелу», як рукотворний пам’ятник його Творцеві.

З 2013 р. Полтавський краєзнавчий музей носить ім’я видатного архітектора. Тут відкрито меморіальний зал Митця.

Підготувала Ірина Власенко, старший науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.

20 12 31 krichevskiy01

20 12 31 krichevskiy01

20 12 31 krichevskiy01

20 12 31 krichevskiy01