Переддень Водохреща 18 січня в народі називали «Голодний Свят-вечір», «Голодна кутя». Як і в переддень Різдва, дотримувались суворого посту. Навіть малі діти нічого не їли до вечора, попереджаючи один одного. Господиня знову готувала кутю та узвар, пісну вечерю, на яку молоді чоловіки приносили воду з річки. На Лубенщині ця вечеря складалась з семи страв: рибного борщу, супу або галушок, смаженої риби, капусти, гороху, куті та узвару. Часто готували пісний капусняк та пироги з картоплею. В інших місцевостях на Полтавщині кількість страв не була усталена, головна вимога – нічого скоромного. Господар ставив кутю в горщику, обернутому рушником, на покуті в сіно і примовляв: «Скільки в цьому горщику кутенят, щоб стільки я мав у своїм хазяйстві телят, лошат, ягнят, поросят, гусят і утят». Коли хтось із членів сім’ї приносив освячену на службі в церкві воду, господар (чи батько) давав кожному з родини ковтнути свяченої води, пив її сам, а потім брав з собою воду, кропильце і два пиріжки, або великий пиріг з капустою, горохом чи квасолею і обходив хату, подвір’я, господарські будівлі, окроплюючи ворота, двері, кутки вікон, стіни пишучи на них крейдою хрестики. На Лубенщині господар при цьому примовляв: «Христа вписну, пирога кусну» і відкушував шматок пирога.

Хрещення Господнє (в народі Йордан або Водохреща) завершувало цикл Святок. У сиву давнину це було велике свято на честь богині Дани, що прискорює прихід весни. Пізніше воно стає одним з найшановніших церковних свят, яке знаменує охрещення у водах Йордану Ісуса Христа.

У народній уяві свято Водохреща перетворилось в ритуал по вигнанню демонів з води. А так як вхід під воду нібито відкривався чортам лише після першого прання білизни, то до 19 січня за новим ст. (6 січня за старим ст.) жінки намагались не прати білизни в річці.

На Водохреща, після ранкової служби, населення на чолі з священиком та церковним хором прямувало до річки. Люди несли ікони та хоругви, усі мали посуд для освяченої води – глиняні тикви, глечики. Хлопці тримали голубів, а мисливці – рушниці. Іноді, мабуть, для зручності населення, заздалегідь копали канавки на березі річки, куди заходила вода, і батюшка освячував воду в канавках. Якщо в селі не було річки, воду святили на ставках або в колодязях.

З льоду вирізали хрест і поливали його буряковим квасом (ніби пролита кров Спасителя). Це було обов’язковим по всій території Полтавщини. Після обряду освячення води лунали постріли з рушниць – «розстрілювали кутю» і випускали голубів в небо – як символ Святого Духа, що зійшов на Ісуса під час хрещення.

Освячену воду набирали в принесений посуд. Старожили пригадують, як в цей день хлопці приводили своїх дівчат до ополонки або криниці і вмивали їх, вважалось, що хрещенська вода поєднає долі таких молодих людей.

Потім молодь гуляла по селу, жартувала, співала колядки та щедрівки.

Освячену воду давали скотині та птиці, скроплювали нею житлові та господарські приміщення, тримали як ліки для дітей і дорослих.

В цей день їздили в гості до рідних й кумів.

На Полтавщині в XІX ст. існував звичай вчити на Водохреща коней і молодих волів. Кіньми їздили діти, доки вони не вкривались піною, а уже спінених кропили «Йорданською водою» – щоб здорові були.

Чимало вірувань та прикмет, пов'язаних з «Йорданню». Так, коли процесія йшла на річку, то «знаючі» люди придивлялися: якщо перед хоругвами пролетять горобці – нещасливий рік для дітей, граки – для молодих людей, а як пролетять гуси, то старі люди цього року будуть дуже хворіти, а то й – боронь, Боже – вмиратимуть.

Якщо на Водохреща дерева вкриті інеєм, то навесні у відповідний день тижня – в п'ятницю, четвер тощо – треба сіяти ярову пшеницю: «вродить, як гай!»

Якщо на Водохреща день ясний, сонячний, то хліби в даному році будуть чисті, а якщо понурий, небо вкрите хмарами – то ні. Йде сніг – на врожай гречки: зранку – ранньої, вдень – середньої, а ввечері – пізньої. Коли на Водохрещі випав повний місяць – бути великій воді. Якщо в цей день зоряна ніч – вродять горіхи і ягоди. Йде лапатий сніг – на врожай. Якщо похмуро – хліба буде вдосталь. На Водохреща день теплий – буде хліб темний.

Марина Кондратенко, завідувачка відділу ПКМ імені Василя Кричевського.

21 01 19 vodohreshe