В експозиції виставки «Світло його зорі» до 100-літнього ювілею Олеся Гончара представлені фото юних літературних побратимів письменника. Серед них виділявся своїм талантом Леонід Лупан (1915-1944). Йому присвячені щоденникові записи Олеся Терентійовича від 15 січня 1990 р. та 29 листопада 1991 р., які наводимо нижче:
«У літа молодії був у мене друг Льоня Лупан, молодий поет, син учителів із Поділля, десь із Дунаєвецького району. Познайомилися ми з ним заочно, кілька років листувались; і коли мене, вже студента університету, разом з Олексою Веретенченком послали до Києва на першу нараду молодих письменників, ми з Льонею нарешті побачились - він був тоді студентом КДУ. Водив мене по Києву, показував Лавру, Успенський собор, що запам’ятався мені якимось фантастичним видивом, чимось небесним, неземним... Золота казка, світ неймовірної краси!
То була наша перша й остання зустріч з Л. Лупаном. Невдовзі його було арештовано, згодом його однокурсник В. Козаченко розповідав, як Леоніда і його друга-поета Гната Сірого (дуже талановитого) виключали з комсомолу і з університету, - слід їхній назавжди загубився десь на Півночі. Певне, встиг Льоня знищити мої листи до нього, а то було б і мені те саме...».
«Завтра Референдум. Перед очима пропливає усе життя, бачу найдорожчих людей... Ось Льоня Лупан, друг молодості. Хлопець з Поділля, десь із Дунаєвецького району, з учительської сім’ї. Уже після війни озвалась його сестра, повідомила, що Льоню з іншими студентами було засуджено по сфабрикованій справі (звичайно ж, за «націоналізм»), і загинув він у таборах НКВД десь у Карелії. Кілька поезій, що збереглись у сестри, ми опублікували у «Вітчизні».
Думаю тепер: за що сталінщина вигублювала цей юний цвіт нації, таких, як Леонід Лупан і його товариш Гнат Сірий, поет рідкісного таланту?.. Не лише старших письменників перемелювали жорна системи, а й молодшу генерацію...
І ще думаю: який то був вірний товариш... Адже якби десь пробовкнувся перед слідчим або не знищив моїх листів перед арештом - не минути б і мені тих карельських таборів, дотяглися б енкаведешники і до його харківського однодумця...».
Серед листів, що складають епістолярний архів полтавського письменника Олеся Юренка (1912-1990) і передані до музею його Юрієм Юренком, є лист Олеся Гончара, адресований саме йому. У цьому листі на запитання Юрія про молодого поета Леоніда Лупана, з яким листувалися у 30-х рр. ХХ ст. і Гончар, і його батько, Олесь Терентійович пише: «Для мене це була найтяжча втрата з літ моєї юності. Леонід Лупан був уже цілком сформований поет, до того ж чудова вірна людина, я багато чим завдячую у своєму розвитку саме йому…».
Пропонуємо вашій увазі цього листа від 30.11.1991 р. з музейної колекції.
Валентина Клочко – завідувач науково-дослідного експозиційного відділу новітньої історії Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
Владислав Усенко – науковий співробітник науково-дослідного експозиційного відділу новітньої історії Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
