У залах Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського експонується виставка «Світло його зорі», присвячена столітньому ювілею Олеся Гончара. Основу її складає епістолярний архів полтавського письменника Олеся Юренка (1912-1990), товариша юності Олеся Терентійовича, його побратима у юнацьких літературних спробах. Серед багаточисленних листів є і лист Павла Григоровича Тичини. Письменники-початківці питали його поради, чекали справедливої критики. Лист від 25 серпня 1940 р. адресований Олесю Юренку, коли той працював у редакції районної газети «Розгорнутим фронтом». Але з впевненістю можна стверджувати, що таке ж листування існувало і між Тичиною та Гончаром.

Саме завдяки П.Г. Тичині Олесь Гончар входив у велику літературу. Павло Загребельний справедливо наголошував: «Його прийняли, мов свого однолітка, Тичина і Панч, Довженко і Яновський, Головко і Бажан…». Двох великих літераторів – Олеся Гончара і Павла Тичину єднала особлива дружба. Павло Григорович з батьківською любов’ю ставився до Олеся і говорив: «Ніжний – аж страшно». А Лідія Петрівна Тичина згадувала: «Він так переживав за вас. Іноді і вночі прикинеться та «Хоч би не зірвався, остерегти б його треба, остерегти…».

У «Щоденнику» Олеся Терентійовича (запис за 27 січня 1980 р. читаємо: «Тичина – це наша чистота, наша гордість перед світом, він наш невмирущий золотий гомін». Адже його «Сонячні кларнети» стали світовою славою української модерної поезії.

Твори П. Тичини і О. Гончара повсякчас повертають нас до первісних основ життя, яких так шукає людина сучасна.

Вашій увазі пропонується лист Павла Тичини до Олеся Юренка від 25.08.1940 р., що зберігається у фондах музею.

Валентина Клочко – завідувач науково-дослідного експозиційного відділу новітньої історії Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.

Владислав Усенко – науковий співробітник науково-дослідного експозиційного відділу новітньої історії Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.