21 01 23 2tychena01

Павло Григорович Тичина (1891-1967) – поет-символіст світового масштабу; дивний мрійник з очима дитини і розумом філософа; хліборобський Орфей, бард Центральної Ради, ровесник нашого музею, один з 13 дітей у дяка Григорія.

Народився на Чернігівщині, отримав музичне виховання, грав на флейті, гобої, кларнеті, бандурі, піаніно. Навчався в духовній семінарії, Київському комерційному університеті, працював у газетах «Нова рада», «Літературний вісник», самотужки вивчив 20 іноземних мов. Був міністром освіти УРСР (1943-1948), лауреат багатьох премій, в тому числі Шевченківської. Герой Соціалістичної Праці.

Як поет Павло Тичина починав у 1906-1910 рр. з наслідування народних пісень та творів Т. Г. Шевченка. Перші друковані твори молодого поета з'явилися 1912 р. Подією величезної ваги в новочасній українській літературі став вихід у світ першої збірки віршів «Сонячні кларнети» (1918), пройнятої сонячною вірою в життя, людину, в рідний знедолений народ. Ця книга одразу поставила 27-річного поета поруч із першорядними митцями новочасного українського відродження.

Протягом життя П. Г. Тичини існував постійний і надзвичайний тиск на нього, на його творчу активність. Імпресіонізм і особливий композиційний характер його творів, починаючи зі збірок «Плуг» (1920) і «Вітер з України» (1924), дедалі більше пом'якшується і замінюється спершу риторичними, а далі й абстрактними формулюваннями. Переломною у творчості поета вважається збірка «Чернігів» (1931), яка означила його перехід в число «офіціозних» авторів.

Однак творчість Павла Тичини й після цього не вписується у прокрустове ложе простих схем: його приховане протистояння з тоталітаризмом на цьому не припиняється. Це засвідчують окремі поетичні, літературознавчі, публіцистичні твори пізнішого часу: «Григорій Сковорода» (1939), «Похорон друга» (1942), «Творча сила народу», «Геть брудні руки від України» (1943) та інші.

Найвідоміші збірки: «Сонячні кларнети», «Плуг», «О панно Інно…», «Арфами, арфами», «Не дивися так привітно», «Пам’яті тридцяти».

Прокинувсь я — і я вже Ти:
Над мною, підо мною
Горять світи, біжать світи
Музичною рікою.
І стежив я, і я веснів:
Акордились планети.
Навік я взнав, що Ти не Гнів, —
Лиш Сонячні Кларнети.

Галина Галян – старший науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського