Сергій Халепа. На спомин про реставратора Полтавського губернського земства.

21 02 21 halepa

19 лютого 2020 року архітектурно-реставраторська спільнота Києва попрощалася зі своїм колегою Сергієм Ясеновичем Халепою. Такі непоправні втрати завжди болючі, сум стискає серце, і повернути час неможливо. Людина пішла з життя, залишаючи своїх друзів, товаришів, колег, а передусім, родину у стані іншого виміру, вже без Сергія, коли життя розпочало новий відлік часу і виток подій.

Передчасний відхід за вічну межу світлих і розумних завжди супроводжується болем і стійкою впевненістю, що надто рано завершився земний шлях, що багато справ залишилися невиконаними, що не усі плани здійснилися. Проте, змінити вже нічого неможливо, і тепер треба жити лише з пам’яттю і сумом, не зраджуючи минулого та не забуваючи спільний досвід.

Відомий український архітектор-реставратор Сергій Ясенович Халепа народився 17 серпня1959 року у Полтаві. Його батьки, нащадок давнього козацького роду українець Ясен Савич Халепа і білоруска Юнія Павлівна Самусєва, з’єднали свої долі у Тимірязєвській академії, де обоє навчалися. Надалі, у Полтаві, вони працювали у сільськогосподарському технікумі по підготовці керівних кадрів. Їх старший син, майбутній реставратор, навчався у полтавській школі № 9, а вищу освіту здобував на архітектурному факультеті Полтавського інженерно-будівельного інституту. До навчального закладу Сергій Халепа вступив підготовленим студентом, адже протягом трьох років опановував рисунок і живопис у художній студії Я. Я. Никоненка. Студентські роки (1976‑1981) пройшли під проводом досвідчених архітекторів ‑ Г. А. Негая, Л. В. Браїлко, інженерів – Я. Х. Майліса, В. О. Бродецького, О. Н. Могілата, художниці Н. І. Рибас, котрі зуміли закласти надійні підвалини професії, які забезпечили успіх майбутнього реставратора у царині збереження пам’яток. Визначальною подією стала робота і успішний захист дипломного проекту з пропозиціями щодо реставрації і реконструкції стародавнього міста Путивля. Тоді, під час проектування, започаткувалися тривалі і тісні професійні стосунки Сергія Ясеновича і його наукового керівника, полтавського архітектора Лева Семеновича Вайнгорта. По завершенні інституту, у 1981 році, молодий спеціаліст знайшов своє місце у колективі досвідчених реставраторів Київського Інституту «Укрпроектреставрація», котрий тільки-но утворився на базі Науково-дослідних реставраційних відділів Українського спеціального науково-реставраційного виробничого управління Держбуду УРСР. Він був першим полтавцем, який органічно влився у столичний реставраційний науково-проектний інститут і досить швидко, по праву, посів посаду головного архітектора проектів, ставши наймолодшим ГАПом інституту. Відтоді, місце творчої діяльності Сергія Ясеновича залишалося незмінним до кінця життя. Звідти він пішов в останню путь.

Майже 40 років архітектор присвятив охороні, збереженню і реставрації об’єктів культурної спадщини України. Його досвіду, консультацій і рекомендацій потребували колеги з Білорусі (м. Могильов) і Росії (м. Санкт-Петербург). Українська школа архітектурної реставрації збагатилася якісними фахівцями, які вчилися у Сергія Халепи – Л. Андрієвська, А. Г. Попова, І. В. Яковлев і багато інших.

Вагомість внеску Сергія Ясеновича віддзеркалюється у значній кількості відреставрованих пам’яток давньої архітектури. Завдяки його праці Україна має низку збережених від руйнування унікальних творів ХІІ – ХХ століть. Варто навести перелік цих об’єктів, складений Сергієм Халепою, щоб осягнути обсяг творчих досягнень реставратора. Отже, це:

• комплекс Молченського монастиря ХVІІ – ХІХ ст. у складі собору Різдва Богородиці (ХVІІ ст.), дзвіниці (1700), будинку настоятеля, церкви Іоанна Хрестителя (1865) ‑ м. Путивль Сумської області;

• церква Миколи Козацького (1760) ‑ м. Путивль Сумської області;

•Спасо-Преображенська церква (1760) – м. Глухів Сумської області;

• Круглий двір, манеж-цирк (поч. ХІХ ст.) – м. Тростянець Сумської області;

• Покровська церква (1860) – м. Лебедин Сумської області;

• Покровська церква (1850) – м. Кропивницький Кіровоградської області;

• комплекс садиби Грохольських у П’ятничанах у складі палацу (ХVІІІ ст.) і трьох корпусів (ХІХ ст.) – м. Вінниця Вінницької області;

• комплекс садиби Грохольських-Можайських у складі палацу (ХVІІІ ст.) і двох флігелів (ХІХ ст.) – с.м.т. Вороновиця Вінницького району Вінницької області;

• мури (ХVІІ ст.) ‑ м. Вінниця Вінницької області;

• костьол Святої Трійці (1775) – с. Пиків Калинівського району Вінницької області;

• комплекс Хрестоздвиженського монастиря (ХVІІ – ХІХ ст.) у складі Братського корпусу (ХVІІ ст.), будинку настоятеля (ХІХ ст.), Трапезної церкви (ХІХ ст.), господарського блоку (ХІХ ст.), огорожі зі святими воротами і хвірткою (ХІХ ст.) – м. Полтава Полтавської області;

• будівля Селянського банку (1909) ‑ м. Полтава Полтавської області;

• будівля Полтавського губернського земства (1908) з інтер’єрами і огорожею ‑ м. Полтава Полтавської області;

• будівля земських гончарних майстерень (1907) – с.м.т. Опішня Полтавської області;

• Троїцька церква (1780) – с.м.т. Диканька Полтавської області;

• Торговельні ряди (ХVІІІ ст.) – м. Умань Черкаської області;

• комплекс Василівського монастиря (1907) у складі церкви святого Василя (ХІІІ ст.), монастирських келій і господарських споруд – м. Овруч Житомирської області;

• Троїцький собор ‑ м. Овруч Житомирської області;

• комплекс Черкаської тютюнової фабрики (ХІХ‑ХХ ст.) – м. Черкаси Черкаської області;

• Троїцька церква Мотронинського монастиря (поч. ХІХ ст.) – с. Мельники Черкаської області;

• Спасо-Преображенський собор на Соборному майдані (відтворення) – м. Одеса Одеської області;

• Шоколадний будиночок (кін. ХІХ ст., проект вітражів) – вул. Шовковична, м. Київ;

• будівля Верховної Ради (проект ґанку 6-го під’їзду) – м. Київ;

• будинок-музей Т. Г. Шевченка – вул. Вишгородська, м. Київ;

• будівля Національного банку України – вул. Інститутська, 9, м. Київ;

• Михайлівський собор Свято-Михайлівського монастиря (проект розписів інтер’єру) – м. Київ;

• церква Архистратига Михаїла – с. Криничне Болградського району Одеської області;

• лікарня та церква гостинного двору комплексу Києво-Печерської лаври (1864‑1866) – м. Київ;

• житлові та адміністративні будинки (реставрація, пристосування) – м. Київ;

• дослідження забудови історичних населених місць басейна р. Ворскли і попередні роботи до історико-архітектурних опорних планів м. Полтави і м. Кременчука Полтавської області;

• проект зон охорони м. Рівне Рівненської області;

• історико-архітектурний опорний план і проект зон охорони м. Судак Феодосійського району АРК Крим;

• будинок першого музею та курган-поховання поля Полтавської битви (науково-дослідницькі і проектні роботи з реабілітації) – м. Полтава Полтавської області.

Для полтавців Сергій Ясенович залишив по собі цінний спадок у вигляді відреставрованого будинку Полтавського губернського земства, котрим він як головний архітектор проекту реставрації опікувався з кінця 1980-х по 2016 рік, працюючи у тісному співробітництві з архітектором Л. С. Вайнгортом, художником-монументалістом, реставратором Л. Г. Тоцьким, дослідником-краєзнавцем Д. В. Малаковим. За його проектом було виконане відтворення керамічної полив’яної черепиці дахів, виготовлені розписи інтер’єру, відреставровані фасади. Майстерня ГАПа Халепи опікувалася і реставрацією пам’яток Державного заповідника «Поле Полтавської битви».

Архітектура була пристрастю Сергія Халепи, його життям, роботою і відпочинком. Увесь свій життєвий час він присвячував вивченню і дослідженню давніх пам’яток. Заради обстеження архітектурного твору або навіть його залишків і руїн він з колегами і родиною мандрував країною, сплавлявся на байдарках, жваво долучався до археологічних розкопок у Криму. Дружина, архітектор-реставратор Олена Валентинівна, завжди була разом з ним, а їхні доньки, Ксенія і Олександра, продовжили родинну справу – обидві стали архітекторками.

Лише близькі люди знали, що до всього, Сергій Ясенович складав вірші, писав есе, гуморески, співав і грав на гітарі, захоплювався філософськими і науково-фантастичними творами, займався альпінізмом, вивчав орнітологію. Тепер усі прояви багатогранної творчої особистості залишаються у спогадах, а неопубліковані поезії – у спадок донькам і онучкам .

Життя архітектора-реставратора Сергія Ясеновича Халепи пройшло у столиці України, там же воно і обірвалося. Останній притулок він знайшов вдома, у Полтаві, на Павленківському цвинтарі. Пам’ятаємо його і цінуємо.

Оксана Бєлявська, архітектор