Харківський містобудівник Олександр Касьянов

Полтава завжди притягувала увагу непересічних зодчих. З часів утворення губернії терени міста ставали експериментальним полігоном для втілення творчих задумів архітекторів. Не виключенням стали і міжвоєнні роки ХХ століття, коли Полтава черговий раз реконструювалася і перетворювалася у «соціалістичне» місто. Детально дізнатися про ці процеси було б непросто, аби не ґрунтовна праця харківського архітектора Олександра Касьянова «Про проект реконструкції м. Полтави», опублікована 1938 року у 3 числі часопису Архітектура Радянської України.

Автор допису, Олександр Михайлович Касьянов, за життя набув неабиякої професійної значущості як архітектор-містобудівник, науковець, освітянин. Харківська спільнота пам’ятає його як головного архітектора повоєнного Харкова 1943–1950 років, автора генеральних планів відбудови та реконструкції міста 1930-х і 1945 років.

Про реконструкцію Полтави Касьянов писав перебуваючи у епіцентрі проектних подій, адже працював у Діпромісті УРСР, інституті, створеному спеціально для розроблення генеральних планів. Тому і фахові судження автора статті розкривають логіку і перспективи містобудівних перетворень Полтави. До речі, цей план 1935 року ліг в основу проекту відбудови Полтави 1945 року і до початку ХХІ століття саме за принципами, закладеними у середині 1930-х років, розвивалося місто.

Не усі містобудівні процеси йшли бездоганно. Ось, що 1938 року пише Касьянов про генеральний план Полтави: «Це проект на протязі 1931–1935 рр. був розроблений Діпромістом УРСР. Автор проекту – інженер-планувальник А. І. Станіславський. На жаль, проект досі не затверджений РНК УРСР, що, безперечно, слід віднести до шкідницької діяльності шпигуна Любченка і його посіпак, які різними засобами зривали планову забудову міст». Тепер вже мабуть неможливо дізнатися чи то насправді була «шкідницька діяльність шпигуна», чи звичайнісінька чиновницька тяганина, а можливо і відголоски репресій 1937-го, але опосередковане пояснення клаптевій забудові Полтави у 1930-х роках Олександр Касьянов навів…

Олександр Михайлович Касьянов, народився у Харкові 23 (11 за старим стилем) лютого 1906 року, провів у місті більшу частину свого нетривалого життя, у ньому ж і відійшов у засвіти 23 вересня 1961 року. Родина майбутнього архітектора була освітянською – батько, Михайло Олександрович, мав історико-філологічний фах і викладав у гімназіях, був директором Холодногірської Освіти, а ближче до 1920-х років працював у Харківській дитячій колонії. Олександр Касьянов розпочав вищу освіту у Харківському інституті народного господарства (від 1923) і будучи студентом став підробляти художником Харківської Секції образотворчих мистецтв Спілки працівників мистецтв (рос. – ИЗО РАБИС). Вже 1924 року він змінив навчальний заклад та поступив до архітектурного відділення Харківського художнього технікуму, закінчивши у 1930 році вже інститут та отримавши диплом архітектора-художника. Студентське життя Касьянов провів здобуваючи знання у виші та набуваючи практичного досвіду у будівельних установах Харкова: на станції Держплану СРСР з перегляду Урочного положення для будівельних робіт – хронометражистом, на спорудженні Будинку державної промисловості у Харкові – техніком, у проектній конторі Харківської Окржитлоспілки – проектувальником житлових будинків, у Бюро з проектування Великого Запоріжжя – архітектором.

У 1930 році, за часів ліквідації малих проектних організацій та творчих угрупувань, був створений крупний інститут республіканського значення «Діпромісто» Української радянської соціалістичної республіки, який централізовано займався містобудівним проектуванням. По завершенні навчання молодий фахівець, архітектор Олександр Касьянов, став керівником архітектурно-планувальної майстерні цієї проектної установи. Тут він працював до 1940 року. Під керівництвом головного архітектора проектів Касьянова були розроблені генеральні плани міст Львова, Луганська, Конотопа, Краматорська, Чернігова, Кам’янця-Подільського, Луцька, Могильова, Вітебська, багатьох сіл, робітничих селищ, але головним доробком став науково обґрунтований план розвитку Харкова. У «Проекті соціалістичної реконструкції Харкова» вперше візуалізувалася ідея мікрорайонування міських територій, вирішувалися проблеми транспортного сполучення, створювалися передумови для подальшого розвитку та збільшення міста. Ці принципи та тенденції розростання міської структури масштабувалися та переносилися на генеральні плани інших українських міст, зокрема і Полтави.

Вже 1937 року архітектор Олександр Михайлович Касьянов серед колег вважався провідним містобудівником і був уведений до складу Архітектурно-технічної ради Харківської міської ради. 1940 року його перекинули на роботу до тільки-но захопленого та долученого до СРСР Львову, призначивши директором Львівської філії Діпроміста. Водночас у місті утворили Львівське відділення Спілки радянських архітекторів УРСР, головою обрали відрядженого харків’янина Олександра Касьянова, члена Спілки з 1934 року.

Передвоєнне десятиліття архітектор Касьянов присвятив рівнобіжно викладацькій діяльності у Харківських художньо-будівельних вишах, де він навчав студентів архітектурній композиції, містобудуванню, керував дипломним та курсовим проектуванням.

Протягом 1930-х років Олександр Михайлович активно публікувався у провідному архітектурному виданні Архітектура Радянської України, подаючи розгорнуті огляди містобудівної та архітектурної практики України: «Будинок Червоної Армії і Флоту в Харкові» (№ 2, 1938), «Дискусія про житло колгоспника. Проти консервативних тенденцій у вивченні народного житла» (№ 11, 1940), «Забудова Запоріжжя – увага архітектурної громадськості» (№ 7, 1940), «Пам’ятник Т. Г. Шевченкові в Харкові» (№ 2, 1939), «Про безпеку вуличного руху в містах» (№ 4-5, 1938) тощо.

Друга Світова війна застала Касьянова у Львові, звідти він повернувся до Харкова і з вересня 1941 по серпень 1943 року перебував у лавах Червоної Армії начальником 2-го відділу штабу Військово-польового будівництва. Після звільнення з військової служби, у 1943 році, Олександр Михайлович був призначений головним архітектором Харкова та керував відбудовою до 1950 року. Рівночасно з управлінською роботою архітектор не полишав практичної діяльності, продовжуючи працювати над розробкою генерального плану міста, проектуванням об’єктів благоустрою, житлових і громадських будинків.

У 1949 році архітектор Олександр Касьянов став членом-кореспондентом Академії архітектури УРСР, а вже 1952 року його перевели до столиці України на посаду директора Науково-дослідного інституту містобудування Академії. Наукова діяльність зодчого втілилася у дисертаційне дослідження, присвячене відтворенню історичного центра Харкова, з отриманням наукового ступеню кандидата архітектури (1955). Як очільник наукової установи Касьянов був також науковим керівником комплексних тем НДІ, готував аспірантів, занурювався у роботу з районного планування, публікував власні праці у «Віснику Академії архітектури УРСР».

Архітектор Олександр Михайлович Касьянов брав участь у творчих конкурсах різного ґатунку на проекти: пам’ятників Колумбу у Сан-Домінго та Т. Г. Шевченку у Каневі, генерального плану Стокгольма, відбудови Хрещатику у Києві, Палацу рад у Москві та Театру масової музичної дії у Харкові тощо.

Касьянов, архітектор, що стояв у витоків Спілки радянських архітекторів УРСР, був членом вищого органу – Спілки архітекторів СРСР, тривалий час перебував у складі правління обох організацій. Провідний український містобудівник та науковець, він у повоєнні роки став на чолі новоствореного фахового республіканського журналу «Строительство и архитектура» – певний час був його головним редактором, а потім членом редакційної колегії. У тому ж виданні виходили його програмні статті.
За своє коротке, але продуктивне життя, Олександр Михайлович написав близько 40 наукових праць, випустив книги: «Харків» (1949), «Харків: історико-архітектурний нарис» (1956), «Місто майбутнього» (1957), друкувався у радянській та закордонній пресі. По собі архітектор залишив добру пам’ять – про нього написано більше 20 публікацій, а у відродженому його трудами Харкові працює фонтан «Дзеркальний струмінь» (1947), створений О. М. Касьяновим у співавторстві з В. І. Коржем і Г. С. Маяком.
Тепер, у незалежній Україні, осмислювання тодішнього давучкого радянського часу часто спонукає до знецінювання реальних здобутків українських зодчих. Попри вагомість свого внеску до архітектури України, теорії архітектури та містобудування, ці унікальні особистості стають забутими авторами. Тож шануємо працю архітекторів, що відродили українські міста з повоєнних руїн і залишили нам добрий спадок.

Для підготовки публікації використані матеріали джерел: Список опублікованих праць кандидата архітектури Касьянова Олександра Михайловича / Харків. нац. ун-т міськ. госп-ва ім. О. М. Бекетова ; уклад.: Н. П. Тріпутіна, В. О. Соколова. – Харків : ХНУМГ ім. О. М. Бекетова, 2016. – 12 с.; Касьянов Олександр Михайлович (1906–1961) // Сайт Державної наукової архітектурно-будівельної бібліотеки імені В. Г. Заболотного. URL: http://t.deco-creative.com.ua/kasyanov-oleksandr-myhaylovych-1906-1961; Львівська обласна організація НСАУ // Західноукраїнський архітектурний портал. URL: http://zuap.org/nsau-lviv#loonsau; Склокіна І. Про витоки монументальної манії величі, або Майдан Свободи як дзеркало радянської підсвідомості // Korydor/ URL: www.korydor.in.ua/ua/stories/pro-vytoki-monumentalnoji-maniji-velichi.html: Возна Н. С. Передмова // Центральний державний архів-музей літератури і мистецтва УРСР. – Ф. 141. – оп. 1: Касьянов Олександр Михайлович (1906–1961), український архітектор. – арк. 3–6; 131.Касьянов О. М. Про проект реконструкції м. Полтави // Архітектура Радянської України. – 1938. – № 3. – С. 22–25.

Оксана Бєлявська, кандидат архітектури, науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського

На фото:

21 02 23 kasyanov01

21 02 23 kasyanov01 URL: https://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/5/5a/Mirror_Stream_-_06.jpg/1280px-Mirror_Stream_-_06.jpg

21 02 23 kasyanov01Генплан міста Полтави – Перспектива центру. Автор архітектор О. Касьянов // Архітектура Радянської України. – 1938. – № 3. – С. 22.