Дослідник степового землеробства (до 170-річчя від дня народження О. О. Ізмаїльського)

21 02 22 izmailskiy01Серед славної когорти вчених, що розробили наукову базу заходів по боротьбі з посухою, чільне місце належить агроному-практику, знавцю степового господарства, першому досліднику ґрунтових вод Олександру Олексійовичу Ізмаїльському (22.02.1851 – 01.11.1914). Він народився 22 лютого 1851 р. у Петровському повіті Саратовської губернії в родині небагатого дворянина. Навчався в Петровському реальному училищі, потім у Московській землеробській школі. У 1870 р. вступив до Петровської землеробської і лісової академії, а після закінчення став її позаштатним асистентом при кафедрі зоології. У 1879 р. О. О. Ізмаїльський жив у Херсоні, де працював викладачем і завідував фермою Херсонського земського сільськогосподарського училища. З 1883 р. О. О. Ізмаїльський переїхав до Полтавської губернії, де обійняв посаду управителя великого маєтку князя В. С. Кочубея в Піщано-Балясному. Господарство було у занедбаному стані, тож науковцю прийшлося докласти чимало зусиль, щоб зробити його зразковим. Жив Олександр Олексійович на хуторі Дячкове Полтавського повіту поблизу Диканьки (тепер – с. Дячкове Диканського району). Там і створив лабораторію з дослідження ґрунтів, у якій вивчав динаміку вологи в ґрунті. Дослідник сконструював спеціальний бур для взяття глибинних проб ґрунту, що отримав назву буровий інструмент системи О. О. Ізмаїльського. До речі, прилад та наукові праці вченого демонструвалися на Всесвітній виставці у Парижі у 1900 р.

21 02 22 izmailskiy01О. О. Ізмаїльський брав активну участь у роботі Полтавського сільськогосподарського товариства і навіть був обраний його віце-президентом, а згодом став почесним членом. Разом із професором А. Є. Зайкевичем у 1884 р. виступив ініціатором створення одного з найстаріших сільськогосподарських закладів Росії – Полтавського дослідного поля (зараз – Полтавська державна сільськогосподарська дослідна станція імені М. І. Вавилова Інституту свинарства і агропромислового виробництва НААН). До речі, один із провулків у Київському районі Полтави недалеко від дослідної станції нині носить ім’я О. О. Ізмаїльського.

У 1888 р. О. О. Ізмаїльський познайомився з професором В. В. Докучаєвим, який очолив експедицію по дослідженню ґрунтів Полтавської губернії. Спільні інтереси зблизили науковців, вони допомагали один одному, спілкувалися та листувалися протягом 12 років. Свої дослідження В. В. Докучаєв проводив експедиційним методом. Проте для вирішення ряду питань потрібні були багаторічні стаціонарні дослідження, зокрема під час вивчення режиму вологості ґрунту та його змін під впливом господарської діяльності людини. В цьому питанні В. В. Докучаєву допоміг О. О. Ізмаїльський, який проводив такі дослідження багато років поспіль. На прохання професора В.В. Докучаєва Олександр Олексійович вивчав степові “блюдця” (замкнені округлі пониження), розподіл вологості у ґрунтах і материнських породах, робив фотознімки, брав проби ґрунту тощо. Результати тривалих досліджень водного режиму чорноземів були узагальнені О. О. Ізмаїльським у класичних роботах – «Як висох наш степ» (1893) та «Вологість ґрунту і ґрунтова волога у зв’язку з рельєфом місцевості і культурним станом поверхні ґрунту» (1894). За останню він отримав від Російської Академії наук премію митрополита Макарія та був нагороджений трьома золотими медалями, присудженими Вільним Економічним товариством, Імператорським Московським товариством сільського господарства та Полтавським сільськогосподарським товариством. Багаторічні експериментальні роботи у галузі степового землеробства переконали О. О. Ізмаїльського у першочерговому значенні структури ґрунту у збереженні його родючості. Дослідник довів, що одвічна рослинність, яка в минулому вкривала степ, впливала на вологість ґрунту так само, як і ліси. Він наголошував на шкідливості суцільного розорювання степу і мілкої оранки, поширеної на той час у Полтавській губернії. Вчений дослідив причини висихання степів і довів, що вони криються не у вікових коливаннях клімату, а перш за все у зміні структури верхніх шарів ґрунту, викликаних розорюванням і знищенням цілинних степів. Досліди О. О. Ізмаїльського виявили дійсне становище землеробства степових районів і дали наукове пояснення причин виникнення посухи, указали конкретні шляхи її запобігання. О. О. Ізмаїльський одним із перших звернув увагу на важливе значення снігозатримання як джерела накопичення вологи в ґрунті і розробив методи його проведення. Серед них – сівба озимих між смугами кукурудзи, використання валків гною, здійснення осінньої оранки полів упоперек схилів, заліснення ровів і ярів, спорудження гребель у вершинах балок. Учений відзначав і важливість полезахисного лісонасадження, яке зменшує силу вітрів та сприяє підвищенню вологи. До речі, до нашого часу поблизу села Дячкове збереглася лісосмуга, посаджена О. О. Ізмаїльським на початку 90-х років ХІХ ст. З 1979 р. вона є ботанічною пам’яткою природи місцевого значення. Зберігся і будинок, в якому вчений прожив близько 13 років.

 

Маючи широкий агрономічний кругозір, О. О. Ізмаїльський у своїх працях, окрім проблем ґрунтознавства висвітлював також питання тваринництва і сільськогосподарської ентомології. Він першим у Росії ввів у культуру один із видів сорго – гаолян (китайське просо) і виступив пропагандистом розведення джугари (сорго пониклого). Майже сто років тому вчений наполягав на розширенні посівів кормових культур. Праці О. О. Ізмаїльського відіграли значну роль у підвищенні продуктивності аграрного господарства, а його ідеї успішно застосовуються у сучасному землеробстві.

В експозиції відділу природи Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського репрезентовані експонати, пов’язані з О. О. Ізмаїльським та його діяльністю на Полтавщині.

Олена Халимон, старший науковий співробітник ПКМ імені Василя Кричевського

21 02 22 izmailskiy01

21 02 22 izmailskiy01