175 років з часу першого видання «Історії Русів» О.Бодянським

«І оживе добра слава,
Слава України…»
Т. Шевченко

Літературну та історичну спадщину українського народу письменник О. Гончар визначив як таку, що має для нас «значення заповідне». Саме до таких творів і належить «Історія Русів».

На беззаперечному значенні цього твору наголошували державні діячі, історики, письменники, перекладачі, літературознавці. Його вивчали, звертались до нього як до джерела Т. Шевченко, П. Куліш, В. Іконников, С. Руданськй, Й. Барвінський, М. Гоголь, Д. Дорошенко, М. Грушевський, М. Максимович, О. Оглоблін, С. Єфремов, М. Возняк, І. Драч. І не лише вітчизняні. Так, польський вчений В. Мацейовський вибірково переклав деякі частини літопису, з йог текстом був знайомий Г. Трентовський. Цей перелік можна продовжити. Але пригадаємо, як була виявлена «Історії Русів». Близько 1828 р. у бібліотеці м. Гринева Стародубського повіту Чернігівської губернії (за свідченням М. Ханенка, надрукованому в № 4 «Київської Старовини» від 1891 р., на ст. 113), під час опису майна, що переходило від князя Лобанова-Ростовського до князя Голіцина, представники місцевого суду С. Лайкевич та О. Гамалія знайшли рукопис, і показали його губернському предводителю дворянства С. Шираю. Одразу збагнувши цінність джерела, він зробив собі копію, а оригінал повернув. Із вказаної копії кілька поміщиків теж зробили собі списки. Один із цих списків належав М. Ханенку, який і надіслав його О. Бодянському. Як згодом писав сам видавець, він ретельно дослідив доступні йому списки літопису, «вибрав ліпший» і, узгодивши його з іншими «ріжночитаннями», зрештою, надрукував його російською мовою спершу в «Чтениях Общества Истории и Древностей Российских», а потім видав окремою книжкою у лютому 1846 р. невеликим накладом. Окрім того, О. Бодянський закликав сучасників надсилати йому писемні джерела: літописи, записки, описи для «негайного їх друкування».

Офіційна імперська думка не забарилася, визначивши «Історію Русів» твором «крамольним», «фальшивим», «сповненим помилок» чи «політичним пасквилем», але це лише підкреслювало значення літопису як важливого, і на той час, необхідного джерела для самоідентифікації українського народу. З цього приводу В. Шевчук зазначив: «Історія Русів»…дала підстави до національного пробудження…», це нагадування усім, хто «почав губити національне обличчя… про історичні корені, про їхнє становище, історію, побут, героїчні діяння, щоб спинити, зрештою, черговий масовий відплив культурної сили з України в культуру чужу, яка узурпувала значною мірою ім’я, державні традиції та історію нарду, собі підпорядкованого…».

То ж не дивно, що після першого видання у 1846 р., наступне побачило світ лише 1956 р. – у США. Тільки у 1991 році – на момент розпаду Радянського Союзу – І. Драч видав літопис сучасною українською мовою.

Майже двісті років історики, філологи, краєзнавці намагалися дати відповідь на численні питання, пов’язанні з «таємницями» твору: встановити автора (чи авторів), визначити точний час його написання та джерела, що стали його основою; наявність кількох рукописних списків, що претендують бути визнані як «автограф», та зрештою, і зусилля невідомого автора, були спрямовані на те, щоб ретельно приховати своє ім’я.

Безперечно, О. Бодянський усвідомлював значення здійсненого видання. Тож, маючи перспективи друку інших першоджерел, не без гордості підсумував: «Добре, що випадає певна й скора нагода виконати цей священний обов’язок справжнього сина свого народу і батьківщини. Лютого 9-го, 1846, Москва».

Про «Історію Русів» ми можемо почути від друзів чи викладачів, прочитати відгуки та коментарі, переглянути короткий зміст, але, в першу чергу, звернімося до її видань:

1. Історія Русів / Редакція і вступна стаття О. Оглобліна, переклад В. Давиденка, обкладинка Я. Гніздовського – Нью-Йорк: «Вісник» – ООЧСУ, 1956. – 346 с.

2. Історія Русів / Переклад І. Драча; вступ. ст. В. Шевчука. – К.: Рад. письменник, 1991. – 318 с.

Підготували: А. Лавріненко − старший науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського,

В. Яремченко − старший науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського

21 02 26 istoria01 21 02 26 istoria01