Добра людина з доброго
скарбу серця свого виносить
добре...
Євангеліє від Луки 6:45

Українська релігійно-філософська думка має давні традиції. Одна з її провідних гуманістичних ідей стверджується у II пол. XIX – поч. XXст. Традиції «філософії серця», напрацьовані раніше, викристалізував П. Юркевич, запропонувавши їх у праці «Серце та його значення в духовному житті людини згідно з ученням слова Божого».

Непрості реалії сьогодення все частіше змушують суспільство відповідати на питання: «чому ми дозволяємо собі ображати та принижувати інших, стаємо більш жорстокі та агресивні?». Події Майдану, війна, ковідна загроза об’єднали нас і ми щодня маємо приклад щирого жертовного подвигу військових, лікарів, волонтерів та й кожного із нас. Можливо, варто пошукати відповідь, звернувшись до джерел духовності, віковічної спадщини народу. Недарма П. Юркевич, ґрунтовно вивчивши Святе Письмо та вчення Святих Отців церкви закликав нас до гідності та наголошував: « Серце – це місце всіх пізнавальних дій душі; це охоронець і носій усіх тілесних сил людини; це зосередження різноманітних душевних почувань, хвилювань і пристрастей; це осердя морального життя людини…».

Памфіл Данилович Юркевич народився 28 лютого 1826 р. у родині православного священника в с. Ліпляве Золотоніського повіту Полтавської губернії (сьогодні – Черкаська область). Початкову освіту здобув у місцевій школі. Потому навчався у Полтавській духовній семінарії. Богословську освіту вирішив продовжити у Київській духовній академії (1847 – 1851 рр.), де був залишений для викладацької роботи: спершу читав лекції з філософії, потім ще й навчав студентів німецької мови. Його вважали одним з найкращих викладачів філософії, тож недарма у 1853 р. він отримав грамоту Священного Синоду, і незабаром, у 1854 р. був призначений асистентом інспектора закладу.

Кар’єра П. Юркевича стрімко зростала, вже 1861 р. він став професором. На той час у Московському університеті відновлювали діяльність кафедри філософії, але для неї не було викладачів відповідного рівня. За таких умов українця переводять до Московського університету, де у 1869 р. його призначають деканом історико-філологічного факультету. Він також викладав педагогіку в учительській семінарії, читав публічні лекції, залучав студентів до перекладу різних філософських творів.

Нажаль, у 1873р. померла дружина П. Юркевича, ця трагічна подія стала настільки сильним випробуванням, що філософ відійшов у Вічність 1874 року, у віці 48 років.

Саме з Києва бере початок блискучий успіх П. Юркевича. Про цей період у житті філософа яскраво напише І. Нечуй-Левицький у забороненому свого часу романі «Хмари», вивівши з нього образ головного героя «Дашковича».

Провідна тема у вченні П. Юркевича – ідея християнського гуманізму, філософія серця та суть духовного життя людини. Свої праці філософ друкував у офіційних державних виданнях за умов глобальної русифікації, тому змушений був писати російською мовою. Його твори виходили у видавництвах Київської духовної академії, Московського університету, Міністерства Народної Освіти тощо. Поряд з філософськими трактатами: «Матеріалізм і задачі філософії», «Розум за вченням Платона і досвід за вченням Канта», «Серце та його значення в духовному житті людини згідно з ученням слова Божого» тощо, світ побачили і його педагогічні напрацювання: «Курс загальної педагогіки», праці, присвячені вихованню. Окрім того, дослідники зазначають, що в рукописах залишилась значна частина лекцій, перекладів та «Метафізика».

За часів Російської імперії вчення українського філософа зазнало нещадної брутальної критики від М. Чернишевського та тодішньої так званої «прогресивної» преси. Все розпочалося із полеміки навколо популярних на той час «матеріалістичних принципів», які відстоював російський публіцист і «духовних основ» на яких стояв П. Юркевич. Проте, навіть В. Соловйов та В. Ключевський, які були учнями П. Юркевича, неодноразово визнавали українського професора одним з кращих і глибоких знавців філософії та прекрасним лектором. У радянські часи, за умов тоталітарного режиму, ім’я П. Юркевича знаходились під забороною.

У той же час представники української діаспори вважали за необхідне перевидати праці П. Юркевича: у Веніпезі побачили світ його твори на українській мові, готувались переклади у Монреалі – на французьку та Лондоні – на англійську мови. Із здобуттям Україною незалежності вітчизняні та зарубіжні вчені почали все частіше звертатися до духовної спадщини П. Юркевича, а різні видавництва перевидають його праці. Серед сучасних дослідників: О. Сарапін, М. Кашуба, В. Стеценко, В. Горський, М. Русин, І. Огородник та інші. Свого часу відомий православний діяч і богослов С. Ярмусь захопився вченням П. Юркевича, здійснив переклади його праць на українську мову. Самого ж філософа назвав «одним з найкращих наших філософів», а викладене ним вчення таким, яке має «не тільки наукове й культурне, але й особливе національне значення» (Юркевич П. Вибрані твори. Ідея – Серце – Розум і досвід. Переклад з російського оригіналу С. Ярмуся. – Вінніпег: Колегія Св. Андрея, 1984. – 167 с.).

Джерело походження ілюстрацій: diasporiana.org.ua

Підготували: А. Лавріненко – старший науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського;
В. Яремченко – старший науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського

21 02 30 yurkevich