До 200-річчя Південного товариства декабристів.

Майже двісті років тому у Петербурзі відбувся виступ декабристів – перший відкритий збройний виступ проти самодержавства і кріпосництва. «Гармати Ісакіївської площі, − писав Герцен, − розбудили ціле покоління. До цього часу ніхто не вірив у можливість політичного повстання, що зі зброєю в руках пішло в атаку на велетня імператорського царизму».

Діяльність декабристів припадає на першу чверть ХІХ століття, період, коли після закінчення Вітчизняної війни 1812 року, уряд Росії проводив відверту реакційну політику. Наступали часи аракчеєвського режиму. Після захисту Батьківщини 1812 р. повернулись додому офіцери і солдати, яким обіцяли після перемоги чимало привілеїв, звільнення від кріпацтва, але обіцянки були «забуті».

Побувавши у Європі, кращі сини Вітчизни, вихідці з багатих дворянських сімей стали замислюватись над тим, чому більшість селян-хліборобів є власністю кріпосників. Тяжкі умови кріпаків змушені були визнати навіть представники вищої влади нашого краю. Малоросійський генерал-губернатор Полтавської губернії князь Репнін-Волконський Микола Григорович у листі до царя Олександра І писав: «Законом визначено число днів, протягом яких селяни зобов’язані працювати на поміщика, але скільки і якої роботи – не сказано. Тому й трапляються зловживання, тому й бунтують» (князь Репнін – рідний брат майбутнього декабриста С. Г. Волконського).

Виявом протесту перших російських і українських дворян- революціонерів, які виступали проти існуючого ладу й було виникнення таємних організацій. Перше товариство декабристів – «Союз порятунку» або, як потім їх називали самі декабристи – «Товариство істинних і вірних синів Вітчизни» – було засноване в Петербурзі 1816 р. Важливим напрямом діяльності «Союзу благоденства» стало формування управ на місцях і вербування нових членів. Поряд з Корінною управою, яка керувала всіма справами товариства в Санкт-Петербурзі існували побічні управи, зокрема, на території нинішньої України, в Тульчині, Полтаві. Найбільшою і найактивнішою була тульчинська управа, очолювана П. Пестелем. Полтавську управу очолював М. Новіков.

У січні 1821 р. у Москві зібрався з’їзд «Союзу благоденства», який ухвалив рішення про розпуск товариства. У березні 1821 р. у Тульчині на квартирі П. І. Пестеля група його однодумців ухвалила продовжувати революційну діяльність. Так постало Південне товариство декабристів. Його керівник у 1821 р. завітав до Полтави, де зустрівся з М. М. Новіковим. Заїжджав і до Муравйових-Апостолів уХомутець та до Капністів в Обухівку.

Бував у нашому краї і Сергій Волконський, активний діяч Південного товариства декабристів. Зокрема він часто навідувався у Полтаву, де жив його родич Репнін.

1821 р. у Полтавський піхотний полк був призначений Михайло Бестужев-Рюмін. З цього часу і до повстання Чернігівського полку він часто їздив у Хомутець. За історичними даними, у 1824-1825 р. тут проводилися засідання декабристів, куди з’їжджалися П. Пестель, М. Бестужев-Рюмін, М. Лорер, М. Лунін та інші, що засвідчує меморіальна дошка з традиційними профілями декабристів (встановлена 1975 р.).

Члени організації розпочали агітаційну роботу серед солдатів. Обов’язки було розподілено між С. І. Муравйовом-Апостолом, Ф. Вадковським, П. Пестелем.

Влітку 1825 р. до Південної організації приєдналось «Товариство з’єднанних слов’ян», початковий етап діяльності якого теж пов'язаний з Полтавщиною. Йдеться про створене 1818 р. у Решетилівці братами Борисовими та юнкером Волковим «Товариство першої згоди», яке через деякий час перетворилося у «Товариство друзів Природи». В 1820 р. до «Товариства з’єднаних слов’ян» приєднався наш земляк І. І. Горбачевський.

Спочатку метою цього товариства було тільки звільнення селян від кріпосництва. Але незабаром до цієї мети приєдналася і друга: боротьба з самодержавством, з абсолютизмом. Найбільш конкретно розробили план повстання керівники Південного товариства. В цілому малось на меті, як говорив на слідстві О. Юшневський, готувати повстання «схиляючи на свій бік поступово всю військову силу і готуючи разом з тим цивільних чиновників, шляхом прийняття їх у товариство». Одразу ж після після перевороту планувалось віддати владу тимчасовому урядові, сформованому з членів товариств, з диктаторськими повноваженнями на 10-15 років. С. Муравйов-Апостол, П. Пестель і М. Бестужев-Рюмін сподівалися, що з допомогою двох прокламацій – «До народу» і «До війська» - вони зможуть створити атмосферу повної підтримки повстання солдатами і селянами. Агітаційні можливості майбутніх декабристів були обмеженими. Залучити до боротьби широкі народні маси не вдалося.

Повстання було заплановане на літо 1826 р. Після раптової смерті Олександра І декабристи вирішили почати збройний виступ 14 грудня 1825 р., у день «переприсяги» новому імператору Миколі І. Унаслідок поганої організації та неузгодженості дій повстання у Санкт-Петербурзі зазнало поразки. Перед самим виступом було заарештовано П. Пестеля, а згодом й інших керівників Тульчинської управи. Незважаючи на звістку про розгром повстання в Санкт-Петербурзі, у селі Триліси, (нині Київська область), де була розташована п’ята рота Чернігівського піхотного полку, розпочався збройний виступ, який очолив С. Муравйов-Апостол.      

Утім, сподівання на підтримку інших полків не здійснилися. Командуванню вдалося ізолювати чернігівців. Згодом їх було оточено військами, вірними уряду, й розстріляно з гармат.

У справі декабристів розпочалося слідство, а влітку 1826 р. відбувся суд, який виніс вирок про страту П. Пестеля – голови Південного товариства і автора «Руської Правди» та керівників Васильківської управи, організаторів повстання Чернігівського полку С. Муравйова-Апостола, М. Бестужева-Рюміна, а також К. Рилєєва, П. Каховського. Решта організаторів та учасників отримали різні терміни відбування каторжних робіт чи були розжалувані в солдати й відправлені до діючої Кавказької армії.

Важко переоцінити діяльність таємних товариств дворянських революціонерів та їх збройного повстання проти самодержавства. Грім гармат на Петровській площі в Петербурзі та на засніжених полях України провістив початок визвольного руху.

Діяльність декабристів на теренах України була невід’ємною частиною декабристського руху у всій Росії, а повстання Чернігівського полку - складовою частиною повстання декабристів в цілому. Поразка Чернігівського полку означала, що декабристський рух зазнав остаточної невдачі.

Історичний подвиг декабристів шанує український народ. У місті Тульчині Вінницької області дбайливо доглядається будинок, в якому жив П. І. Пестель, писав там «Руську Правду» і де відбувалися зустрічі членів Директорії Південного товариства та Тульчинської управи. На будинку встановлено меморіальну дошку. У Києві, де відбувалися з’їзди й зустрічі декабристів Південного товариства на будинку, який колись належав герою Вітчизняної війни 1812 р. генералу М. М. Раєвському і по вулиці Межигірській, 1 (контрактовий будинок), ще у 1925 р. встановлено меморіальні дошки з барельєфами – портретами п’ятьох страчених декабристів. Старанно зберігаються пам’ятні місця на Полтавщині і Чернігівщині. У Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського в експозиції зали № 12 є розділ присвячений декабристам, пов'язаний з Полтавщиною.

Бібліографічне посилання:Казьмирчук Г.Д., Дука М.В.Декабристів рух в Україні[Електронний ресурс] // Енциклопедія історії України: Т. 2: Г-Д / Редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. НАН України. Інститут історії України. - К.: В-во "Наукова думка", 2004. - 688 с.

Куцепал, С. Декабристи на Полтавщині// С. Куцепал, О. Онищенко // Полтавська наукова конференція ( 3; 1994; Полтава) С. 53-55.

Фетисова Дарья. Товариство першої згоди, як осередок декабристського руху на Полтавщині// Д. Фетисова, М. Бутко// Полтавщина – земля моя свята – збірник кращих наукових статей VIобласної науково-практичної краєзнавчої конференції учнівської молоді. – Полтава: Техсервіс, 2015.- С.127-130.

Медведська Л. О. Декабристи на Полтавщині. Харків. Облвидав, 1960, 62 с.

И. Ф. Павловский. «Из прошлого Полтавщины. К истории декабристов», изд. Ученой архивной комиссии. Полтава. 1918.− С.19-20.

Любов Калашник – науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.

21 03 04 dekabrysty01 21 03 04 dekabrysty01

21 03 04 dekabrysty01