Протягом ХІV – ХVIІ ст. внаслідок успішних військових кампаній Османська імперія зайняла величезну територію, до якої, крім території власне Туреччини, належали Балканський півострів, країни Близького Сходу, Північної Африки. Але, вже у ХVIІІ ст. її відставання від європейських країн стало досить відчутним. Військові поразки зумовили необхідність проведення реформ у військовій організації держави. Створювались нові військові формування, змінювались їх чисельність та структура. Для підготовки офіцерського складу були відкриті військові училища, в яких викладали іноземці, зокрема, французи. Нову військову систему остаточно утвердили у 1839 р. указами султана Абдул-Меджида і додатковими положеннями Танзимату 1843 р. та 1877 р.
В останній чверті ХІХ ст. турецька армія опинилась під сильним німецьким впливом. Цей процес був пов’язаний з ім’ям німецького військового діяча барона Кольмара фон дер Гольца, котрий 1883 р. був запрошений турецьким урядом для реорганізації армії. Він особисто приймав участь у розробці нових армійських статутів, навчальних посібників для офіцерів, вдосконаленні структури військової освіти. Була також змінена номенклатура зразків зброї, у тому числі і холодної.
В Османській імперії основним різновидом довгоклинкової холодної зброї була шабля. Художнє оформлення турецьких шабель, відрізнялось розмаїттям і вишуканістю. Майстри у своїй роботі використовували весь спектр прийомів оздоблення – різьблення, інкрустацію, таушування, насічку, карбування, філігрань, штампування. Шаблі прикрашались рослинним і геометричним орнаментом.
З плином часу турецька шабля видозмінювалась. Внаслідок військової реорганізації з’являлись статутні армійські зразки. Зброя набувала все більш утилітарного значення. Клинки виготовлялись із простих сортів сталі, зникла насічка. Здешевлення шаблі було зумовлене необхідністю її масового виробництва та розвитком машинної техніки.
Серед зразків холодної зброї Османської імперії, що зберігаються у Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського, є турецька офіцерська шабля статутного зразка середини ХІХ ст.
Загальна довжина шаблі – 818 мм. Клинок сталевий, малої кривизни, односічний (бойова частина двосічна) з широким долом у центральній частині та вузьким під обухом. Лінію обуху до вістря продовжує ребро жорсткості.
Руків’я складається з двох симетричних частин, скріплених за допомогою двох металевих заклепок. Торцева частина доповнена декоративною пластиною. Голівка руків’я закруглена, загнута до леза. Гарда відкритого типу. Хрестовина виконана у рослинно-геометричному стилі.
Піхви дерев’яні, обтягнуті чорною шкірою. Прибор із білого металу. Устя прямокутної форми оздоблене рослинним орнаментом. На лицевому боці зображений символ ісламу та Османської імперії – півмісяць із зіркою. Зі зворотного боку – кільце портупеї. В середній частині піхов обоймиця з кільцем для пасового ременю. Наконечник прямокутної форми.
У Першій світовій війні (1914-1918) Османська імперія воювала на боці Німеччини і внаслідок фактичної військової поразки припинила існування, що призвело до створення Турецької республіки та нових держав на Близькому Сході.
Після Першої світової війни, коли довгоклинкова холодна зброя фактично перестала відповідати реаліям сучасної війни, шабля почала виконувати виключно парадну або церемоніальну функції.
Підготував Роман Прохватіло, завідувач сектору пересувних і стаціонарних виставок науково-дослідного експозиційного відділу виставкової роботи Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.
