25 березня (6 квітня) 1836 р. на карантинному хуторі поблизу Дубосар Тираспольського повіту Херсонської губернії народився Микола Скліфосовський – майбутній видатний вчений, лікар, гуманіст.

У родині було 12 дітей, коштів на утримання всіх не вистачало. Тому Миколу віддали до притулку в Одесі. Згодом хлопчик із срібною медаллю закінчив гімназію в цьому чарівному приморському місті. Виявив здібності з усіх предметів, але захотів присвятити себе медицині. У 1859 р. закінчив медичний факультет Московського університету, де став учнем хірурга Ф. І. Іноземцева. Потім здав екзамен на ступінь доктора медицини й отримав його у Харкові в 1863 р. за дисертацію «Про кров’яну приматочну пухлину». Працював у Одесі, Києві, Петербурзі, Москві. Стажувався у Великій Британії, Франції, Німеччині. Був військово-польовим хірургом під час воєн: австро-пруської (1866 р.), франко-пруської (1870-1871 рр.) та російсько-турецької (1877-1878 рр.). За самовідданість і мужність у боях під Плевною (Болгарія) у 1877 р. його нагородили орденом Св. Володимира 3-го ступеня з мечами.

За ініціативи М. В. Скліфосовського та під його керівництвом біля Новодівочого жіночого монастиря в Москві спорудили лікарню. Як завідувач хірургічною клінікою Микола Васильович багато зробив для її розбудови й перетворення у великий лікувальний комплекс (зараз Московський міський науково-дослідний інститут швидкої допомоги імені М. В. Скліфосовського).

Микола Васильович вважав видатного хірурга Миколу Івановича Пирогова своїм вчителем, розвивав його наукові ідеї, виступив ініціатором скликання Пироговських з’їздів лікарів, спорудження пам’ятника М. І. Пирогову. За власні кошти видавав наукові медичні журнали «Хірургічний літопис» та «Літопис російської хірургії».

У Миколи Васильовича Скліфосовського понад 100 наукових праць з різних галузей медицини.

Дуже цікавий так званий полтавський період у житті видатного хірурга. Кажуть, що талановита людина талановита в усьому. В маєтку своєї другої дружини Софії Олександрівни в с. Яківці (зараз межа міста Полтава) він облаштував справжню «Відраду» або «Полтавську Швейцарію» так називали садибу господарі та їхні гості. Лікар сам доглядав за своїм чудовим садом, де зростали яблуні, груші, персики та інші плодові дерева. Сам робив щеплення, виводив нові сорти. Вирощував хміль, був навіть одним із засновників 1-го Російського товариства хмільництва. В маєтку були: пасіка, коні, корови, кури досить рідкісних порід, свині. М. В. Скліфосовський навчав місцевих селян, як правильно вести господарство, долучав до передового садівництва. 1887 р. спорудив школу на 45 дітей з приміщенням для персоналу. До Яківців приїздив щороку, починаючи з 1871-го, а з 1900 р. – оселився тут.

Займався й медичною практикою, громадською діяльністю – брав участь у засіданнях Полтавського губернського земства, був почесним мировим суддею Полтавського повіту, губернським гласним, членом Полтавського сільськогосподарського товариства та почесним членом Полтавського товариства лікарів.

Помер М. В. Скліфосовський 30 листопада (13 грудня) 1904 р. На могилі видатного хірурга викарбувано пам’ятний напис: «Светя другим, сгораю сам» (слова голландського лікаря Ніколаса ван Тюльпа).

В Полтавському краєзнавчому музеї імені Василя Кричевського експонується помазок для гоління Миколи Васильовича. Нещодавно полтавський лікар Микола Тарасович Пономаренко, передав матеріали про видатного колегу, які збирав протягом багатьох років.

Полтавська обласна лікарня носить ім’я М. В. Скліфосовського. В 1975 р. перед її центральним корпусом відкрили пам’ятник Лікарю.

У 2018 р. було прийнято Положення про Премію Полтавської обласної ради імені М. В. Скліфосовського. Її присуджують щороку до Дня медичного працівника.

Ім’я видатного хірурга й видатної особистості не забуте. Його життя й діяльність є прикладом для нащадків.

Ганна Барська, завідувачка відділу історії пізнього середньовіччя та нової історії Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.

21 04 21 sklifasovskiy01

21 04 21 sklifasovskiy01

21 04 21 sklifasovskiy01