Поблизу міста Прилук є невеличке мальовниче село Іржавець Ічнянського р-ну Чернігівської області, яке у минулому знаходилося в складі Полтавської губернії. Там, у чепурному біленькому будинку 5 квітня 1881 р. народився Дмитро Ревуцький, майбутній музиконавець, фольклорист, літературознавець, перекладач, один із основоположників українського музикознавства, зокрема, лисенкознавства. Менший брат Дмитра – Левко, славетний український композитор, народився 20 лютого 1889 р. Саме в Іржавці, серед привітної природи, сталося перше знайомство дітлахів з народною піснею. Її постійно чули вдома. В домашньому хорі співали й діти. Їхні дзвінкі голоси гармонійно впліталися в хор дорослих. Першою наукою братів була музика, а першою вчителькою – мати Олександра Дмитрівна Каневська. Дочка предводителя прилуцького дворянства, вона була прекрасною піаністкою. Батько – Микола Гаврилович – добре грав на скрипці, виконував народні пісні та популярні твори, гарно співав. Часто в домі лунали «Патетична соната» Бетховена, «Серенада» Шуберта – у виконанні, звичайно, не віртуозному, але виразному і повному безпосереднього чуття. Родина Ревуцьких відзначалася любов’ю до науки, літератури і мистецтва. Батьки багато читали. В їхніх літературних уподобаннях почесне місце займали твори Герцена, Чернишевського, Льва Толстого.

Сини Ревуцьких – Дмитро та Левко – зростали без розкошів, але мали все необхідне для серйозного заняття науками, музикою. У садибі була прекрасна бібліотека, гарна колекція різних українських музичних інструментів, зокрема, кілька унікальних кобз, у залі стояло два роялі (щоб можна було грати оркестрові переклади).

Сини пишалися славетною історією свого роду, коріння якого сягало легендарного козака Ревухи з коша останнього отамана Запорозької Січі Петра Калнишевського. Предок по материнській лінії, Іван Стороженко, був сподвижником Богдана Хмельницького.

Початкову освіту Дмитро Ревуцький отримав удома від батьків. Потім навчався в Прилуцький гімназії. Він виявив особливі здібності до мов, а також талант до артистичного копіювання вчителів, їхніх кумедних звичок. Дмитро брав участь у драматичному гуртку, яким керував прекрасний педагог, викладач словесності Георгій Чудаков. Він і прищепив хлопцеві любов до літератури, театру і значною мірою вплинув на його бажання продовжувати освіту.

З осені 1900 р. Д. Ревуцький – студент історико-філологічного факультету Київського університету. Закінчивши його в 1906 р. почав шукати роботу. Але через відверті патріотичні українські настрої влаштуватися в Києві не зміг. Він їде до Ревеля (нині – м. Таллінн, Естонія) і працює викладачем словесності у приватній школі. Згодом повертається до Києва й вчителює у місцевих гімназіях.

Серед учнів Ревуцького відомі в майбутньому поет М. Рильський, літературознавець М. Алексєєв, зоолог С. Крашенінніков. Максим Рильський залишив теплі спогади про вчителя і друга: «До Дмитра Миколайовича в гості непереможно вабила мене атмосфера справжнього, хорошого мистецтва – слова, пісні, музики…».

З перших днів УНР Дмитро Ревуцький береться за омріяну роботу – розбудову національної музичної культури. У 1918 р. він став одним із перших професорів Київського музично-драматичного інституту імені М. Лисенка. Разом із Климентом Квіткою (чоловіком Лесі Українки) організував Етнографічно-музичний кабінет Всеукраїнської Академії наук. У роки безперервної зміни влади в Україні він готував і видавав фундаментальну працю «Українські думи та пісні історичні» (1919). Нотний матеріал до книги підготував Левко Ревуцький. Згодом будуть видані два випуски «Козацьких пісень» і «Галицькі пісні» в обробці Левка з коментарями Дмитра Ревуцького.

Дмитро Миколайович був активним популяризатором української музики, класичної, народної, сучасної. Значним внеском у вітчизняну музичну культуру стали його переклади українською мовою лібрето класичних опер, таких як «Фауст» Гуно, «Паяци» Леонковалло, «Алеко» Рахманінова, «Руслан і Людмила» Глінки та багатьох інших, а також вокальних творів Бетховена, Шумана, Шуберта, Брамса. У лютому 1921 р. Ревуцький став одним із засновників Музичного товариства імені М. Леонтовича.

Особливе місце у творчості Д.М. Ревуцького посідало шевченкознавство. Так, він написав низку наукових статей про Кобзаря, ґрунтовну працю «Шевченко та народна пісня» (1939), був організатором знаної Республіканської наради кобзарів (квітень 1939).

Із початком війни у 1941 р., Ревуцький не зміг евакуюватися з Києва (зазнав обширного інсульту). За сучасними розслідуваннями, наприкінці 1941 року,

Дмитро Миколайович та його дружина були вбиті агентом НКВС. 1 січня 1942 р. професора провели в останню путь.

На будинку Прилуцької гімназії, де навчався Д.М. Ревуцький, встановлено меморіальну дошку. Його внесено до реєстру «100 найвідоміших українців» (2002).

Підготувала Любов Василівна Калашник, науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.