На чотирьох флотах. У крижаних морях

Є події, пам'ять про які передається з покоління у покоління. Люди ділять час на «до» і «після». Саме так розділила війна долі тих, хто 22 червня 1941 р. слухав по радіо страшну звістку про напад нацистської Німеччини на нашу країну. «До» залишилося мирне життя і звичні сімейні клопоти. «Після» на кожного чекали суворі випробування, з яких далеко не всім судилося вийти живими та неушкодженими.

Цими днями минає чергова (сімдесят шоста) річниця від часу Перемоги над нацизмом. За традицією на Полтавському тепловозоремонтному заводі у ці травневі дні щоразу вшановували ветеранів Другої світової, розповідали про кожного з них чи то у багатотиражці, чи по заводському радіомовленню. І якось залишили поза увагою людину по-справжньому героїчну, з незвичайним минулим, яка вже кілька десятиліть як відійшла у вічність. Проте вважаємо справедливим згадати його нині.

Сам Іван Федорович Клименко за життя майже нікому не розповідав, що з війни вийшов ветераном чотирьох флотів – випадок сам по собі рідкісний. Знали на заводі, що провідник складального цеху – колишній фронтовик – моряк, але до подробиць справа не доходила.

«Відкрив» історію Івана Федоровича свого часу Євген Степанович Бондаренко – колишній працівник відділу безпеки праці, великий ентузіаст щодо героїчного минулого заводчан – фронтовиків. Він зробив багато для увічнення пам’яті й інших полтавців – учасників Другої світової війни. Особливо, як уродженця Криму, його цікавили події війни на морських просторах, участь моряків як у визволенні Криму, так і взагалі в розгромі нацистської Німеччини.

1936 рік… До початку війни залишалося ще майже п’ять років. Молодий призовник Іван Клименко з села Великі Солонці Новосанжарського району, напевно, і в думках не мав, що початок служби на морському крейсері «Червона Україна» стане початком його десятирічної епопеї, однією з найдраматичніших сторінок Другої світової. Залишався він на Чорноморському флоті і коли його на два роки перевели на крейсер «Червоний Кавказ». А в 1939 р. в Миколаєві він приймав із заводських стапелів крейсер «Молотов» (пізніше його перейменували в «Славу»). На «Молотові» й довелося Івану прожити невелику з точки зору хронології, але найнапруженішу частину свого молодого життя. Крейсер закидало до самого пекла війни. Бойові операції складно було поділяти на більш чи менш важливі і доленосні. Але найвеличніша справа команди «Молотова» – оборона Севастополя. В документальній повісті «Курс на «Севастополь», яку написав колишній учасник тодішніх бойових подій А. С. Докучаєв (с. 238–240) є такий епізод: під Новоросійськом, в районі Станички, на шляху групи моряків виявилася ворожа довготривала вогнева точка (ДВТ). Підібратися до нього непомітно було неможливо. Коли звечоріло, командир звернувся до бійців, пояснивши, що взяти штурмом це укріплення не вийде. Потрібно підірвати його. Але це можуть зробити добровольці. Виконати небезпечне завдання зголосилися старшина другої статті І. Ф. Клименко і моряк Чорнобривець. Взявши автомати і гранати, сміливці зникли у темряві. Наблизившись до цілі, вони помітили, що укріплення – це заритий в землю танк. Спостерігаючи за ціллю, бійці дочекалися, коли верхню кришку люку танка з середини відкрив гітлерівець. Не встиг він вибратися назовні, як у люк полетіли дві гранати, що їх влучно кинули моряки. Але й самі два героя отримали поранення.

Після успішного взяття рубежу їх бойовими побратимами, вони знайшли Івана Клименка і Чорнобривця неподалік від місця вибуху. Вирішили, що обидва загинули. Однак Іван Федорович вижив. Обійшлося контузією.

Другий раз його контузило, коли у 1942 р. «Молотов» був торпедований під Феодосією німецьким літаком-торпедоносцем. 20 метрів відірваної від крейсера корми пішло під воду разом із чотирнадцятьма моряками. Четверо загинули, було багато поранених і контужених.

Воєнна доля закинула вже бувалого «морського вовка» Івана Клименка на Тихоокеанський флот, де він служив на крейсері «Калінін». Через якийсь час він уже служив на Північному флоті. У 1944 р. – ще один несподіваний зигзаг у долі І. Клименка. Вона закинула його до далекого від воєнного жаху американського штату Флорида (англ. Florida), де наші моряки прийняли корабель «Великий мисливець» під № 217, на якому вони охороняли каравани судів від нацистських підводних човнів до 25 травня 1945 р. Північне і Баренцове моря кишіли гітлерівцями. За потоплення ворожої субмарини Івана Федоровича було нагороджено бойовим орденом.

Попереду ще були численні морські десанти: на Кольському півострові, у фіордах Норвегії тощо. Попереду були довгі дні і ночі, коли небезпека підкараулювала з моря, суші і неба. Коли притуплялися всі відчуття, а бушлат не висихав від крижаної води. Коли в ту крижану суміш доводилося виплигувати, якщо корабель не міг підійти близько до берега. На все вистачило сил і віри у наших героїв, у наших дідів і батьків.

Балтика зустріла Івана Клименка вже у переможному травні 1945 р. Почався процес репарації у поваленій нацистській Німеччині. Збирали трофейні кораблі і переганяли їх до берегів переможців. Такою роботою займався Іван Федорович до 1946 р., до самої демобілізації, яка застала його у німецькому Пілау (нім. Festung Pilau).

Понад 30 років, до останніх років життя, пропрацював Іван Федорович Клименко на полтавській залізниці.

І саме у ці дні ми щиро віддаємо данину мужності і скромності цього моряка-героя, нашого славетного краянина.

Валентина Берзой, старший науковий співробітник науково-дослідного відділу фондів ПКМВК

21 05 09 na 4 frontah01

21 05 09 na 4 frontah01

 

Джерела:
Матеріали наукового архіву ПКМВК. Фонд ПТРЗ (публікації у заводський багатотиражці, рукописний аркуш, довідки Є. Бондаренка 1994–1995 рр.) (б/н, б/д).

Світлини:
1. Моряк Клименко Іван Федорович. 1937 р.
З НА ПКМВК. Фонд ПТРЗ (див також: газ. «Робітниче слово». 1994. № 25(4050) С. 2.
2. Маямі Біч (англ. Miami Beach), штат Флорида, США, 1944 р. Іван Клименко – праворуч.
З НА ПКМВК. Фонд ПТРЗ.