До Всеукраїнського дня вишиванки

Щороку в Україні у третій четвер травня відзначають День вишиванки.

Українська вишиванка має надзвичайно давнє походження. Численні дослідження свідчать, що вишите вбрання створювали ще до VІ ст.

Споконвіку українці шанували одяг, а особливо вишиту сорочку. Саме в цьому елементі вбрання шитво знайшло своє найширше застосування. Вважалося, що сорочка, яка прилягає до тіла, є провідником магічної сили, яка є у людині. А водночас – це і оберіг. Рясна вишивка на рукавах жіночих сорочок мала не тільки естетичне, а й оберегове значення – захищала вправні руки жінки-господарки від впливів різних злих сил; пишно вишита пазуха на чоловічих – охороняла від кулі чоловіка-воїна.

Сорочка – «дійова особа» багатьох свят і обрядів, де першість посідає весілля. З семи років, коли дівчині купляли скриню, вона починала збирати собі придане (на Полтавщині його називали «посаг»): ткала полотно, шила одяг, вишивала рушники і сорочки. До весілля у заможної молодої в скрині можна було нарахувати 50, а то й 100 сорочок. Також наречена дарувала власноруч вишиті сорочки майбутньому чоловікові та його батькам. А свою вишиванку жінка все життя зберігала на «смерть».

Характерною ознакою полтавських сорочок є вишивка білим по білому («біллю») – білими нитками по білому полотну. Вона створює малюнок високого рельєфу зі світлотіньовим моделюванням, нагадує морозні узори на склі. Це відображено і в народній пісні: «По білому білим шила, інеєм рубила сорочечку козаченьку, що вірно любила». Взагалі полтавські сорочки вирізняються ніжною кольоровою гамою: всі відтінки блакитного, вохристого, сірого, зеленкуватого. Хоча на півночі вишивали і насиченим синім, чорним кольором. Нитки фарбували природними барвниками (до появи анілінових), а потім ще й запікали у житньому тісті, щоб вони довгий час не втрачали своїх кольорових якостей.

Найбільш повторюваний візерунок на жіночих сорочках – рослинно-геометричний – «ламана гілочка», що символізував безперервність і вічність життя. Його вишивали у техніці рахункової гладі («лиштва») і розташовували на широких рукавах. На подолі, горловині, манжетах використовували різні види мережок.

Чоловічі сорочки частіше прикрашали геометричним орнаментом у вигляді ромбів, хоча подібні узори зустрічаються і на жіночих. Ромби є давнім символом благополуччя, родючості і плодючості. За версією академіка Б. Рибакова, який вивчав орнаментальні коди багатьох народів світу, цей символ знаходять ще на наскельних малюнках часів палеоліту. Учений пов’язує це з малюнком дентина бивня мамонта, який нагадує все ті ж ромбовидні сполучення. Саме ця тварина була основою життя первісної людини. Пізніше, коли основою господарчої діяльності стало землеробство, ромб з крапками став символізувати засіяне поле.

На рубежі ХІХ – ХХ століть на сорочках Полтавщини з’являються натуралістичні квіткові узори у яскравих поєднаннях червоно-чорних кольорів, вишиті хрестиком, так звана «брокарівська вишивка». До парфумів відомої у Російській імперії фірми «Брокаръ и К*» додавалися малюнки вишивкових візерунків, що розповсюдились і на українських землях. Це знівелювало регіональні особливості одного з найрозвинутіших видів народного мистецтва. Та згодом трансформація художньо-виражальних засобів пішла шляхом відходу від натуралістичної деталізації до все більшого узагальнення, площинно-декоративного вирішення з великою часткою умовності.

ІІ половина ХХ ст. стала часом відродження традиційної полтавської вишивки у виробах відомих майстринь: Олени Василенко, Ніни Іпатій з Решетилівки, Олександри Великодної , Анастасії Білявської з Полтави, Наталії Щербатих з Кременчука, Галини Каніболоцької з Опішні. Кращі з них представлені в етномистецькій експозиції Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського.

Всього музейна збірка нараховує понад 400 жіночих, чоловічих, дитячих сорочок. Кожного року вона поповнюється експедиційними знахідками та дарунками полтавців.

Вишиванка – це красиво і модно. Це поняття трансформувалося: елементи народного крою, орнаментики сорочок присутні у витворах вітчизняних дизайнерів одягу: Оксани Караванської, Андре Тана, Лілії Пустовіт, Оксани Мухи.

Під час та після Революції Гідності носити вишиванку стало ознакою приналежності до української нації, гордості за свою країну.

Література

Воропай О. Звичаї нашого народу. ˗ К.: Оберіг, 1991.

Галян Г. Вишиті вироби в збірці Полтавського краєзнавчого музею // Полтавський краєзнавчий музей: збірник наук. статей. Маловідомі сторінки історії, музеєзнавство, охорона пам’яток. Вип.VІІ. ˗ Полтава: Дивосвіт, 2012.˗ С. 518-531.

Кара-Васильєва Т. В. Полтавська народна вишивка. ˗ К.: Наук. Думка, 1983.

Щербаківський В. М. Українське мистецтво. ˗ К.: Либідь. ˗1995.

Підготувала Власенко І. О., ст. наук. співроб. відділу етнографії.

21 05 20 vyshyvanka