15 червня народився Іван Миколайчук

Видатний український актор, сценарист, режисер українського національного кіно. Лауреат Шевченківської премії 1988 року (посмертно). Сьогодні йому б виповнилося 80 років.

Режисер Сергій Параджанов про нього сказав: «Я не знаю більш національного народного генія… До нього це був Довженко».

Народився Іван Васильович Миколайчук 15 червня 1941 року, в с. Чортория Чернівецької області в багатодітній родині. 22 червня, по дорозі додому з пологового будинку, дивом вижили батьки з сином під обстрілами німецьких винищувачів.

Першу свою роль Іван зіграв у 12 років. І була це роль старого Івана, батька Софії у виставі «Безталанна» за п’єсою Михайла Старицького. У селі існувала своя театральна трупа, яка майже щомісяця ставила спектаклі, але чоловіки навідріз відмовилися грати старого немічного солдата. Вистава витримала 36 показів протягом трьох років.

Іван Миколайчук своє майбутнє визначив ще в ранній юності, вступивши до Чернівецького музичного училища, яке у 1957 році закінчив за спеціальністю «хормейстер художньої самодіяльності». Він гарно співав, добре грав на інструментах (сопілці, піаніно, цимбалах, скрипці, баяні, трубі, арфі). Пізніше він вступив до театру-студії, яка працювала при українському драматичному театрі імені Ольги Кобилянської в Чернівцях. Там познайомився і згодом одружився з Марією Карп’юк (1962). Продовжував навчання на акторському факультеті в Київському інституті театрального мистецтва імені І. Карпенка-Карого (1963-1965 рр.). Потім працював у кіно як актор, сценарист, режисер, композитор (1964-1981 рр.).

3 серпня 1987 року Івана Миколайчука не стало. Його поховали на Байковому кладовищі в Києві.

За 46 років життя – 34 ролі в кіно, 9 сценаріїв, дві режисерські роботи та тавро «неблагонадійного» для радянської влади. Він встиг багато сказати, а ще більше забрав із собою.

Справжнє визнання студенту І. Миколайчуку принесли ролі Тараса Шевченка у фільмі «Сон» (1964 р., реж.-пост. В. Денисенко) та Івана Палійчука у «Тінях забутих предків» (1965 р., реж.-пост. С. Параджанов). Він був не просто виконавцем ролі, а повноцінним її творцем. У душі митця було відчуття масштабу усієї української культури, те, що визначає українця, його національний характер.

Фільм «Тіні забутих предків» здобув 39 міжнародних нагород, 28 призів на кінофестивалях, із них – 24 Гран-прі! Кінострічка занесена до Книги рекордів Гіннеса, вважається одним з 12 найкрасивіших фільмів у світі. Гарвардський університет вніс стрічку до списку обов’язкових для перегляду студентам, які претендують на вищий ступінь у кінознавстві.

Далі були зняті такі шедеври як «Камінний хрест» (1968 р., реж.-пост. Л. Осика), «Анничка» (1969 р., реж.-пост. Б. Івченко), «Комісари» (1970 р., реж.-пост. М. Мащенко), «Білий птах з чорною ознакою» (1971 р., реж.-пост. Ю. Іллєнко). У фільмі «Білий птах із чорною ознакою», у якому Іван Миколайчук з Юрієм Іллєнком був співавтором сценарію, він виписав для себе роль одного з братів-дзвонарів – упівця Ореста. Однак худрада заборонила йому зніматися в цій ролі, бо, мовляв, такий привабливий типаж не може грати роль «бандита». В результаті, Ореста зіграв Богдан Ступка, а Миколайчук – іншого брата, Петра. Стрічка здобула Золотий приз Московського міжнародного кінофестивалю 1971 року.

У фільмі «Пропала грамота» (1972 р., реж.-пост. Б. Івченко) І. Миколайчук був не лише виконавцем ролі козака Василя, а й співрежисером, і навіть композитором. Козацький дух воскресає через художнє вирішення образу козака Василя. Іван Миколайчук наділив його рисами власного характеру – гідністю та почуттям гумору, створив узагальнений образ, реалізував народне уявлення про козаків. У цьому йому допомагала виразна зовнішність, кінематографічний шарм, промовисті костюми і реквізит («оселедець» на голові був натуральний). Щоб підкреслити силу, свободу та невмирущість козацького духу, використали відкритий простір, характерний «національний» краєвид – знімали у надзвичайно мальовничій місцевості, на березі р. Псел, в селах Красногорівка та Білоцерківка на Полтавщині. Фантазія і гумор фільму невичерпні. Історичні реалії огорнуті міфом, містикою, алегоріями, але їх легко впізнати. Сцена пекла представлена як карнавальне дійство, водночас ставлення до української історії поважне. Події відбуваються у степу, селі, корчмі, озері, палаці. У фільмі використаний фольклор Центральної України. Ліричне начало співу народних пісень учасницями тріо «Золоті ключі» (Марічка Миколайчук, Ніна Матвієнко, Валентина Ковальська) створює потужне емоційне поле, налаштовуючи на сприйняття чогось небуденного. Експресії додавала музика «Запорізького маршу», записаного від народного бандуриста Адамцевича. Вона є втіленням високої естетичної краси та бойової енергії запорізького козацтва, що звучить лейтмотивом усього фільму. Загалом зйомки почали наприкінці травня 1972 року й закінчили у вересні. Фільм потрапив на екрани лише у 1984 році через цензуру і заборону картини.

Митець устиг реалізувати дві режисерські роботи. У фільмі-символі «Вавілон ХХ» (1979 р., реж.-пост. І. Миколайчук) він відобразив народне бароко, надав національному кіно інтонацію вертепу, старовинного українського лялькового театру, що балансував на грані між трагічною містерією і дешевим балаганом. Мудрець Фабіян (цю роль Миколайчук написав для себе) до всього придивлявся і намагався зрозуміти, що відбувається між людьми. В житті актор, хоч і вирізнявся своєю простотою і доступністю, був вчителем для свого глядача. Стрічка отримала відзнаку «За найкращу режисуру» на Всесоюзному фестивалі в Душанбе.

Фільм «Така пізня, така тепла осінь» (1981 р., реж.-пост. І. Миколайчук) і досі залишається актуальним для українців. Стрічка про життя, імітацію щастя, еміграцію і глибокі почуття, які не можна залікувати жодними матеріальними благами.

Майже на 10 років Миколайчук був позбавлений можливості брати участь у кінозйомках.

Його називали «душею українського кіно», генієм сучасності, «народним» артистом через те, що його знали і любили мільйони, хоч від держави він мав звання лише «заслуженого». Іван Миколайчук продовжує жити у своїх фільмах, які зафіксували його натхнення, мудрість, чарівність, любов.

Підготувала М. Пісцова, зав. н.-д. етногріфічного відділу

Використана література: Л. Брюховецька. Іван Миколайчук. – К.: Видавничий дім: «КМ Академія», 2004. – 272 с.;

інтернет-ресурси: https://zbruc.eu/node/37684, https://localhistory.org.ua/rubrics/video/film-propala-gramota/,

https://pilipyurik.com/tvorchyi-dorobok/77-blohy/petro-olar/1038-van-mikolajchuk-ts-kav-fakti-z-zhittya-k-noz-rki.

21 06 15 mykolaychuk01

21 06 15 mykolaychuk01

21 06 15 mykolaychuk01

21 06 15 mykolaychuk01