17 червня 1994 р. в Парижі було прийнято Конвенцію ООН про боротьбу з опустелюванням та посухами. В 2002 р. до неї приєдналася і Україна. У нас, як і в багатьох інших країнах, з кожним роком питання деградації земель лише все більше загострюється. Мабуть, через те, що дуже мало людей, які бачать і розуміють загрозливі зміни, що відбуваються з кліматом і природою, і ще менше тих, хто намагається щось зробити для уповільнення цих процесів.
Деградація земель відбувається в різних напрямках. Основні з них: вивітрювання, виснаження, забруднення, вимивання поживних речовин, пересихання, підтоплення.
Грунти Полтавської області на 70 відсотків – унікальні родючі чорноземи. Але їхня родючість зараз на більшості сільськогосподарських угідь з кожним роком безжально знищується. Сильно виснажуються грунти в результаті недотримання сівозмін (коли сіють підряд на одному полі зернові, соняшник, кукурудзу, в грунті не встигають поновлюватися запаси поживних речовин). Через відсутність внесення органічних добрив. Негативно впливає також масове застосування мінеральних добрив і пестицидів, внесення яких дозволяє отримати одноразовий вищий урожай, і після його збирання залишає в грунті «балласт» із шкідливих речових. Наступного року повторюється те саме… Родючість наших грунтів справді дивовижна, раз вони після понад століття такої жорстокої експлуатації ще спроможні давати сільськогосподарським культурам необхідні поживні речовини. Уявіть, якими були б врожаї, якби господарство було не тільки «забиральницьким», а ще й відновлюючим!
Вивітрювання грунтів відбувається через недостатню кількість вітрозахисних лісосмуг на полях.
Забруднення землі кожен може спостерігати, вийшовши на прогулянку полем чи лісом – всюди залишки людської культури. Та побутове сміття ще не найстрашніше – куди більші площі забруднюються промисловими викидами шкідливих речовин, для яких в нашій країні не передбачено безпечної утилізації. Також важкі метали, хлор, формальдегід та інші небезпечні хімічні елементи потрапляють на землю з дощами, і залишаються в родючому шарі грунту, заміщуючи собою необхідні для росту рослин азот, калій, кальцій та мікроелементи.
Пересихання землі відбувається там, де її не прикривають рослини. Особливо боляче дивитися на землю в парках, звідки спочатку вигрібають все опале листя, залишаючи голу землю, а потім, якщо на тій землі спроможеться вирости ріденька травичка, її відразу ж обстригають під самий корінь, без шансів відрости. Жалюгідне видовище, яке комусь здається «порядком».
Як не парадоксально це звучить в контексті опустелювання, але немало площ на Україні і, зокрема, на Полтавщині, втрачаємо ми через підтоплення. На Полтавщині ця проблема існує на берегах водосховищ. Наприклад, щороку неукріплена лінія Кременчуцького водосховища розмивається на 4-7, місцями до 10 метрів вглиб берега.
Отже, опустелювання – це не обов’язково означає засипання землі піском, як являють пустелю більшість людей. Через таке уявлення полтавцям може здаватися, що пустелі далеко і нам вони не страшні. На жаль, це не так. Пустеля може з’явитися прямо у вас під вікном. Спочатку маленька, локальна пустеля. Але все починається з малого. І в наших силах якщо не повністю зупинити, то принаймні суттєво відтермінувати опустелювання рідного краю.
Кожен свідомий землянин, українець, полтавець може: на своїй ділянці землі вносити органічні добрива, поповнюючи запаси поживних речовин. Залишати опале листя під деревами, дозволяючи їм таким чином отримувати добриво для подальшого росту, і створюючи середовище існування для комах і дрібних тварин. Посадити дерева на вільних місцях і доглядати за ними. Замульчувати землю скошеною травою там, де вона вільна від рослин і беззахисна перед сонячними променями.
Зупинимо опустелювання разом! Ми зможемо.
Макухівське сміттезвалище. Фото Валерій Явтушенко
Підготовила Олена Деркаченко, науковий співробітник відділу природи ПКМ ВК.