На згадку про полтавського архітектора В’ячеслава В’ячеславовича Крачмера

Ми живемо в унікальному архітектурному середовищі, що створювалося не одним поколінням зодчих упродовж більше двох сотень років. Знаємо про Амвросимова і Захарова, захоплюємося Ширшовим і Кричевським, шануємо пам’ять і титанічну працю Вайнгорта, але неприпустимо мало згадуємо про тих архітекторів, хто створював Полтаву після 1943 року протягом наступних 30 років. Якби не було їх, тих, хто обстоював ідею відродження історичної Полтави, тих, хто працював у проєктних майстернях, тих, хто гуртував міських провідних архітекторів, тих, хто передав свій практичний досвід студентам, то Полтава була би геть іншою – типовим радянським містом без історії та свого індивідуального образу.

Плеяда наших полтавських зодчих чималенька, вона формувалася навколо провідних архітекторів, які своїми творами і авторитетом ставали стрижнем нашому архітектурному бомонду.

1 вересня 2021 року з вдячністю і пошаною згадуємо полтавського архітектора В’ячеслава В’ячеславовича Крачмера. Він народився рівно 100 років тому, 1 вересня 1921 року, у «звичайній полтавській родині, яких на той час в Полтаві було багато зі схожими долями», – так написав про своїх предків син архітектора Крачмера, Олександр, до речі, теж архітектор.

В’ячеслав В’ячеславович вчився професії на архітектурному факультеті у Харківському інституті інженерів комунального господарства упродовж 1939 – 1941 років. З початком Другої світової війни був мобілізований, брав участь в обороні Сталінграду, звільнений з військової служби у 1944 році задля продовження навчання. З 1944 по 1948 рік В’ячеслав Крачмер завершив освіту у Харківському інженерно-будівельному інституті. Молодим фахівцем архітектора направили на роботу додому, до Полтави, де він працював у Полтавській проєктній конторі «Облпроект» з березня 1949 по квітень 1960 року: спочатку рядовим і старшим архітектором, потім на посадах головного архітектора та головного інженера проєктів, керував архітектурною майстернею контори, виконував обов’язки начальника сектору планування.

Рівнобіжно з творчим проєктуванням архітектора Крачмера протікала його педагогічна діяльність. З 1953 року він у Полтавському інженерно-будівельному інституті керував курсовим і дипломним проєктуванням, рецензував кваліфікаційні роботи студентів, упродовж 10 років (1973 – 1983), працював членом і головою Державної екзаменаційної комісії архітектурного факультету інституту. Результатом тісних професійних контактів В’ячеслава Крачмера з вищим навчальним закладом стала організація архітектором студентського проектно-конструкторського бюро. Нетривалий, але продуктивний період з квітня 1960 по травень 1962 року В’ячеслав В’ячеславович присвятив керівництву створеним бюро. Під його орудою студентами було розроблено низку реальних проєктів, які експонувалися у 1961 році на Виставці досягнень народного господарства СРСР. За цю працю В’ячеслав В’ячеславович був нагороджений малою срібною медаллю ВДНГ СРСР.

По завершенні навчального 1961-1962 року Крачмер полишив інститут і очолив проєктно-кошторисне бюро Головного геологічного управління УСРСР (з 1965 року – проєктна контора Укргеолбудпроект Міністерства геології УРСР), а з серпня 1969 року обійняв посаду директора Української філії Всесоюзного проектного інституту «Діпрогеолбуд». Як зазначив архітектор у своїй автобіографії, у липні 1986 року він вийшов на пенсію.

В’ячеслав В’ячеславович Крачмер у 1951 році був прийнятий до лав членів Спілки архітекторів, з 1973 по 1984 рік очолював Полтавську організацію Спілки архітекторів України, потім тривалий час працював у ревізійній комісії творчої організації. Громадська діяльність архітектора полягала у багаторічній роботи у складі міської та обласної архітектурно-художніх рад.

Насичена творча біографія В’ячеслава В’ячеславовича реалізувалася низкою архітектурних об’єктів, відновлених, реконструйованих та споруджених за його проєктами у Полтаві та області. Перелічимо знакові об’єкти його авторства у Полтаві:

відбудова і реставрація – будинок Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського з відновленням інтер’єрів (вул. Конституції, 2, 1957), дитяча музична школа (зараз знищена, вул. Пилипа Орлика, 44, 1952), житловий будинок (вул. Пушкіна, 1, 1955), будинок Державного архіву Полтавської області (вул. Пушкіна, 18/24, 1954), Будинок Рад (у співавторстві, вул. Соборності, 36, 1951), пам’ятник Панасу Мирному і реконструкція садиби (1951), конторська будівля (вул. Шевченка, 29, 1953), кінотеатр «Салют» (вул. Стрітенська, 23, 1962);

містобудівні проєкти – розпланування та забудова кварталів від Соборного майдану до Корпусного парку, реконструкція і розпланування Соборного майдану (у співавторстві, 1951), комплексна забудова та озеленення вулиці Нечуя-Левицького, житлові селища Малобудищанського та Щемилівського цегляних заводів (1959);

адаптація проектів повторного застосування з переробкою фасадів та нове проектування – клуб бавовнопрядильної фабрики (вул. Соборності, 67, 1960 р), дитячий садок (вул. Нечуя-Левицького, 4, 1954), житлові будинки (вул. Соборності, 69, 75/2, 1954; вул. В’ячеслава Чорновола, 7, 1958; вул. Нечуя-Левицького, 3, 5, 6, 1952–1957), школа № 5 (вул. Соборності, 64, 1960), будинок Полтавського сільського районного комітету КПУ (вул. Шевченка, 5, 1957), Центрального універмаг (вул. Соборності, 28/13, 1962), виробничий корпус Української філії Діпрогеолбуду (у співавторстві, вул. Соборності, 54, 1976–1984).

З незбережених варто згадати елементи міського повоєнного благоустрою, які повертали місту мирний вигляд – міська дошка пошани (вул. Соборності, 32–34, 1948), головний павільйон тимчасової сільськогосподарської виставки (Театральна площа, 1949), обласна постійно діюча сільськогосподарська виставка (Сінна площа, 1954), стадіон «Колгоспник» із вхідною групою та огородженням (майдан Незалежності, 16, 1950).

Архітектор В’ячеслав В’ячеславович Крачмер автор близько 50 науково-популярних статей про сучасну та історичну архітектуру Полтави, опублікованих у центральній архітектурній та місцевій пресі. Нагороджений 14 урядовими нагородами.

Цей світ В’ячеслав В’ячеславович полишив у віці майже 78 років, сталося це 14 червня 1999 року, похований у Полтаві.

Для підготовки публікації використані матеріали надані сином В. В. Крачмера О. В. Крачмером (автобіографічна довідка і фотографія В. В. Крачмера), за що Олександру В’ячеславовичу велика подяка, архівні фотографії, що зберігаються у ДАПО, а також матеріали дисертаційного дослідження авторки «Особливості образно-стильового розвитку архітектури Полтави 1920-1962 років», 2012», що лягли в основу словника у книзі «Архітектори і місто» – П., 2018. – С. 139–141.

Оксана Бєлявська, кандидат архітектури,
науковий співробітник Полтавського краєзнавчого музею імені Василя Кричевського

На фото:
Архітектор В’ячеслав В’ячеславович Крачмер
Будинок Державного архіву Полтавської області, вул. Пушкіна, 18/24. Відбудова, реставрація, фото 1972 р.
Житловий будинок, вул. Пушкіна, № 1.Відбудова, реставрація, надбудова, фото 2008 р.
Клуб бавовнопрядильної фабрики (тепер ОЦЕВУМ), вул. Соборності, 67. Адаптація, фото 1972 р.
Житловий будинок бавовнопрядильної фабрики, вул. Нечуя-Левицького, 3. Фото 1956 р.
Будинок Полтавського сільського районного комітету КПУ (тепер Полтавська районна державна адміністрація), вул. Шевченка, 5. Фото 2008 р.

21 09 01 kramcher01

21 09 01 kramcher01

21 09 01 kramcher01

21 09 01 kramcher01

21 09 01 kramcher01