Частина І

Розвиток української архітектури – невід’ємна складова загальноєвропейських культурних процесів. У другій половині ХІХ ст. значний вплив на митців справив рух «Arts and Crafts» («Мистецтва і ремесла»), біля витоків якого стояли Джон Раскін (John Ruskin) та Вільям Морріс (William Morris). В умовах індустріалізації Європи теоретик мистецтва та літературний критик Раскін наголосив на тому, що масове виробництво вбило індивідуальний підхід до виготовлення речей, знеособило творця.
Естетичний ідеал Раскіна сформувався під впливом дослідження церковної архітектури, зокрема розкішно декорованих венеціанських базилік. Критик закликав надихатися середньовіччям, коли кожна дрібничка, виготовлена майстром, мала відбиток його душі.
Свої погляди Раскін виклав у тритомному трактаті «Камені Венеції» («The Stones of Venice»), який вийшов друком упродовж 1851-1853 рр. Згідно естетичних принципів прибічників руху «Мистецтва і ремесла» майстер, працюючи над замовленням, повинен був гармонійно поєднати свій твір з природою того чи іншого регіону й використати мистецькі форми минулого. Особисто Раскін вважав одним з основних джерел натхнення церковну архітектуру.
Вище зазначені естетичні принципи справили вплив на формування українського модерну. Одним із перших об’єктів, творці якого надихалися ідеалами руху «Мистецтва і ремесла», був будинок для гостей Григорія Ґалаґана у с. Лебединці. Зараз цей населений пункт належить до Чернігівської області, але в ХІХ ст. знаходився на території Пирятинського повіту Полтавської губернії.
Будинок для гостей Ґалаґана було створено упродовж 1854-1856 рр. Творці проєкту прагнули, щоб результат їхньої праці гармоніював з ландшафтом, а в самій конструкції вони обіграли традиційні форми, зокрема форми церковної архітектури (див. світлину № 1). Однією з візитівок українського архітектурного модерну вважають шестикутні трапеційні пройми. Їх ми можемо спостерігати на зображеннях будинку Ґалаґана (див. світлину № 2). Як пізніше зазначив теоретик українського мистецтва Опанас Стастіон: «форми можуть бути старі, а трактування їх новим».
Згідно опису самого Ґалаґана, солом’яний дах його будинку мав матовий відтінок. Стіни не штукатурили. Їх вимазали декілька разів глиною і побілили. Будинок мав призьбу (спеціальний покрив уздовж зовнішнього боку споруди). У селянських затах її метою було захистити приміщення від холоду, але призьба Ґалаґанового будинку відігравала декоративну роль. Під нею ховався кам’яний фундамент. Сама призьба потрібна була для того, щоб «зберегти характер будівлі».

(далі буде)

Підготувала Олена Замура, кандидатка історичних наук, старша наукова співробітниця науково-дослідного експозиційного відділу історії пізнього середньовіччя та нової історії.

21 11 26 arts